Вечір пам'яті

Увічнення пам’яті

Голод 1932-1933 років  - одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Майже до самого відродження державної незалежності України про неї неможливо було навіть згадувати.  Документи про голод засекречувались у «спецфондах» під грифом «цілком таємно», знищувались. Та неможливо було знищити пам'ять народну, що дало можливість відновити ті страшні сторінки історії.

 

Вшануванню пам’яті жертв голодомору були присвячені зустрічі в міському Будинку вчителя зі студентами , школярами, молодими вчителями міста, бібліотекарями Бібліотеки-філії №1. 

Так, завідувач музею  народної освіти міста Умані Лисогора В.В. розповіла про причини голодомору,зупинилась на планах заготівлі зерна, яке селяни віддавали державі. Були оприлюднені документи, в яких висвітлювалось, що іноді забирали  останнє: зерно, худобу, одяг, меблі, взуття. Залишившись в пустій холодній хаті, люди вмирали: поодинці, сім’ями, селищами. А Закон від 7 серпня 1932 року забороняв навіть збирати колоски, які залишились на полі. За це передбачалось ув’язнення до десяти років. Уряд робив вигляд, що голоду немає . А  люди вмирали.

Учні 5 класу загальноосвітньої школи №4 переповідали спогади своїх рідних про голодомор.

Культорганізатор Будинку вчителя Поцілуйко О. при зустрічі з молодими вчителями шкіл міста зупинилась на фактах голодомору Уманщини. Вчителі заслухали ряд документальних свідчень людей , які пережили голод.

Були викориcтані архіви, фотодокументи, слайди. Тарасюк Марія Петрівна, ветеран педагогічної праці, відмінник освіти зачитала свій поетичний твір про голод , який відчула на собі, а народознавець Круцьких Катерина Вікторівна  - авторську поему «Реквієм».

Присутні ознайомились з книжковою виставкою «Чорна сповідь моєї Вітчизни і її затамований біль», підготовлену Уманською міською бібліотекою-філією №1.

    

 

 

До Дня партизанської слави

Фронт в тилу ворога

         З метою вшанування подвигу партизанів у період Великої Вітрчизняноїї війни 1941-1945 років Указом Президента України встановлено День партизанської слави, який  відмічається 22 вересня.

В період окупації на території Уманського району і міста Умані також діяли партизанські загони і підпільні групи. Працівники бібліотеки-філії №1 разом з директором музею освіти Лисогора В.В. запросили учнів загальноосвітньої школи №10, щоб познайомити їх з партизанським рухом на території Уманщини. 

        Лисогора В.В. розповіла, що  в Уманському районі діяли загін "Партизан України" на чолі з командиром Басковим  Василем Григоровичем та партизнанський загін імені Кутузова на чолі з командиром Яковлевим Пилипом Єфремовичем.  Ці патризанські загони діяли також на території Тальнівського та Манькіського районів.

       Валентина Василівна ознайомила молодь і з діяльністю  п'ятьох підпільних груп, які були сформовані  у нашому місті. Не військові, не навчені тактичним військовим діям, мирні жителі, як могли, боролися проти окупантів.  

    Архівні документи, наприклад, розповідають про діяльність Уманської підпільної молодіжної групи під керівництвом Андрія Романщака. Вони займались розповсюдженням даних Інформбюро , патріотичних листівок, звільнення військовополонених з таборів, поводили окремі диверсійні акти. Таким чином  влітку 1942 року група Романщака , яка налічувала всього 12  чоловік,  організувала втечу 300 військовополоненим.

Сумну статистику  тих воєнних років переповіла Циктор Ольга Олександрівна: скільки наших співвітчизників  загинуло під час війни, згадала про внесок  у визвольну боротьбу з окупантами партизанських загонів Ковпака і Федорова. Вона також ознайомила присутніх з книжковою виставкою "Партизанськими стежками України", особливу увагу звернула на розділ "Живу їх пам'ять як шануєш ти?"

День Незалежності України

    Цей знаменний день демократії й громадської злагоди нашого народу став поворотною віхою в історії розвитку Української держави і могутнім стимулом для плідної, натхненної праці заради миру й добробуту в нашому спільному домі.

 З кожним роком розбудови і розвитку нашої держави поглиблюється усвідомлення цієї події і дати - 24 серпня - і значення її для всієї країни, для кожного з нас, її громадян. І це закономірно: великі події осягаються на відстані, з плином часу.
    Перед Україною, її громадянами складні й великі завдання. Але ми віримо, що разом ми здолаємо будь-які перешкоди на шляху зміцнення незалежності нашої держави.

    Щиро вітаємо всіх вас зі святом, бажаємо успіхів, здоров"я, щастя, благополуччя!

75 років від дня народження Мирослава Михайловича Скорика

Мирослав Михайлович Скорик (13 липня 1938, Львів) — композитор і музикознавець родом зі Львова, герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України в 2006–2010 роках, художньницької.

Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові. У 1955–1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.
З 1966 р. до кінця 1980-х рр. викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006–2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.

Музичні твори 
Сценічні твори
опера «Мойсей» (Лібрето Б.Стельмаха за І. Франком, 2001)
балети «Каменярі» (за І. Франком, 1967),
«Повернення Баттерфляй» (Скорик- Пуччіні)
музична комедія «0:0 на нашу користь» (лібр. Вікерса та О. Каневського, 1969)
Вокально-симфонічні твори
кантати для хору і симфонічного оркестру
«Весна» (на слова І. Франка 1960),
«Людина» (сл. Е. Межелайтіса, 1964),
поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
«Три українські весільні пісні» для голосу з оркестром (нар. слова, 1974)
Для симфонічного оркестру
симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
«Сильніше смерті» (1963),
«1933» (1993),
«Спогад про Батьківщину» (1994)
«Гуцульський триптих» (1965)
концерт для оркестру «Карпатський» (1972)
«Партита № 4»
«24 каприси Паганіні»
Концерти для інструментів соло з оркестром
3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
4 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002)
«Мелодія» для скрипки з оркестром
Концерт для віолончелі з оркестром (1983)
Для камерного оркестру
«Сюїта» (1961)
Партити № 1 (1966), № 2 (1970), № 3 (1974)
«Три фантазії з лютневої табулатури XVI ст.»
Дитптих (1993)
Камерно-інструментальні твори
Партита № 6 для струнного квартету
Партита № 7 для квінтету духових
Речитатив і рондо для фортепіанного тріо
сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994)
Для фортепіано
Три танці для 2-х фортепіано (1995)
Цикл п'єс «В Карпатах» (1959)
соната для фортепіано —
Рондо, Варіації (1962)
Бурлеска, Блюз (1964)
4 п'єси для дітей (1965)
Партита № 5 (1975)
Токата (1978)
6 прелюдій і фуг (1987-88)
Для хору
4 романси на сл. Шевченка (1962)
Реквієм («Заупокійна», канонічні тексти, 1999)
3 псалми (2003)
Літургія святого Йоана Золотоустого (2005)
Інше

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:1964 — Тіні забутих предків
1967 — Як козаки куліш варили
1971 — Жива вода
1972 — За твою долю
1974 — Гуси-лебеді летять
1974 — Особисте життя
1979 — Гришкові книжки (мультфільм)
1981 — Високий перевал (Мелодія ля-мінор)
1991 — Нам дзвони не грали, коли ми вмирали
1994 — Царівна (серіал)
2007 — Лис Микита

З Днем Конституції України

         День Конституції України — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України в 1996 році.
        День Конституції України — єдине державне свято, що закріплено в самій Конституції :«Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України.  

     

 Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.
У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).
З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.
        У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження. ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви. Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня. Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов’язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).
       Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

З Днем Перемоги

ДОРОГІ ВЕТЕРАНИ, ШАНОВНІ ЗЕМЛЯКИ!

В майський період весняного буйноцвіття знову приходить до нас чергова річниця Свята Перемоги.  Ми завжди пам’ятаємо, що - 9 травня  - це особливе для нашого народу свято Перемоги - іншого такого, такого великого, наскільки і вистражданого, у нас, мабуть, не знайти. 

Для нас, нині живущих, подвиг військового покоління - це абсолютний еталон служіння ідеалам свободи, справедливості та добра – це суміш печалі й радості для нас усіх, пов'язаної зі спогадами буремних років війни, з весною, народженням та розквітом нового життя. Низько схиляємо голови перед визволителями і щиро вітаємо із Днем Перемоги у Великій Вітчизняній війні! Згадаймо, що за чотири роки війни Україна заплатила за свою свободу, за право жити на рідній землі більше ніж десятьма мільйонами життів своїх синів і дочок. Це надзвичайно висока плата, щоб жити вільно на Батьківщині. У цей славний незабутній день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану Дітям війни, які на своїх плечах винесли тягар у повоєнні роки та підняли країну з руїн. Ми уславлюємо тих, хто в тилу самовідданою працею наближав розгром ворога. Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку не знало людство. Грядущі покоління у вічному боргу перед Вами, за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які Ви проявили в боях за рідний край. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність всім, хто відстояв нашу Вітчизну, виявив нездоланну мужність та незламність духу. 

І сьогодні Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це належний приклад для наслідування. Обов’язок нащадків – бути гідними безприкладного життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на українській землі. Саме Вам - воїнам визволителям, від щирого серця завдячуємо свободою та мирним небом, тим, що сьогодні можемо жити у мирі, ростити дітей, обробляти лани, радіти успіху у досягненні мети, посміхатися сонцю. Вічна слава переможцям! Вклоняємося доземно солдатським вдовам, всім солдатам, що міряли дороги крізь війну, щоб нам сьогодні мріяти й любити. Нехай мир і злагода завжди живуть у наших душах і серцях, хай це світле травневе свято і наші щирі побажання додадуть усім нам нових сил і натхнення для здійснення майбутніх сподівань і трудових звершень. Слава Господу Богу, слава Неньці - Україні!

23 квітня - 90 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка

     

Василь Сидорович Земляк (справжнє прізвище — Вацик; 23 квітня 1923р. —  17 березня 1977р.)  — український письменник, кіносценарист, лауреат Шевченківської премії.

    Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) в українську літературу 50-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).
    Як прозаїка непересічного В. Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.
    Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.
     Та лише «Лебедина зграя» найпереконливіше засвідчила висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося…

 В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974 — 1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадора Альєнде.
    …В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце — серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.

26 березня - 530 років від дня народження Рафаеля

Рафаель Санті (1483, Урбіно —  6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження. Був сином Джованні Санті — придворного художника урбінського герцога. До того ж батько займався поезією. Батько помер, коли сину виповнилося одинадцять років. Відтепер на виховання підлітка і зростання його майстерності матимуть вплив сторонні митці.

Дитиною вчився у місцевих майстрів Тімотео Віті та Еванджеліста да П'ядімелето. У 1500 році Рафаель перебрався до Перуджі, пішов вчитися до майстерні П'єтро Перуджино — головного митця умбрійської живописної школи. В майстерні П'єтро Перуджино молодий Рафаель працював чотири роки — до 1504-го. Вплив художньої манери Перуджино відчутний у ранніх творах Рафаеля.

В 1504 році художник приїхав до Флоренції — центру тогочасного Відродження у мистецтві Італії. З містом пов'язана творчість Арнольфо ді Камбіо, Філліппо Брунеллескі, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, да Вінчі, Мікеланджело, та інших велетнів італійської культури.

До цього періоду належать три маленькі шедеври молодого художника:

«Мадонна Конестабіле»

«Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів)

«Заручини Діви Марії».

Твори Рафаеля зображають переважно Мадонн, яких художник малював поетично і водночас просто за своєю композицією. Ні до ні після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і при цьому різноманітних картин із зображенням Мадонни з немовлям. Діва Марія на його картинах то зовсім юна і ніжна, то зображена у вигляді простої напрацьованої та стомленої селянки. Мадонна чи надійно тримає немовля Ісуса у руках чи бавиться з ним на тлі різноманітних пейзажів.

                        

Мадонна з щигликом, 1507 рік.           Мадонна Темпі. 1507.                      Мадонна з гвоздиками. 1509-1512.

Рафаель Санті недовго, але яскраво попрацював як архітектор. Низка його художніх творів має зображення архітектурних споруд, що свідчать як про інтерес до будівництва і вивчення спадку Стародавнього Риму, як і обізнаність з архітектурною практикою своїх уславлених сучасників, серед яких Донато Браманте, Джуліано да Сангалло тощо.

У 1508 році Рафаель приймає запрошення свого земляка Донато Браманте та Папи Юлія II і приїжджає до Риму, щоб розписувати папський палац у Ватикані. В січні 1509 року ім'я Рафаеля вперше позначено в документах Ватикана.

У Ватикані маляр залишив по собі славетні «станци» («станца» — розмальована зала у палаці). У розписах цих кімнат Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається як «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д'Еліодоро і станца Константіна.

Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів.

Сікстинська Мадонна (1515).

Дрезденська картинна галерея. Дрезден

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

«Відзначаючи Міжнародний день рідної мови... ми віддаємо дань пошани незчисленному числу мов, що існують в світі, культурам, які вони відображають, тому творчому заряду, який додають людям їх розвиток і форми вираження. В Міжнародний день рідної мови всі мови визнаються рівними, оскільки кожна з них унікальним чином відповідає призначенню людини і кожна є живою спадщиною, яку нам слід оберігати» (Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура)

 Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Бережімо рідну мову, віднаходячи в ній всі духовні скарби поколінь, силу нашого сьогодення і впевненого поступу у майбутнє.

Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і збагачувати рідну мову.

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Цей День встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи громадських організацій та з метою вшанування громадян України, які виконували військовий обов'язок на території інших держав…» згідно з Указом Президента України «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав» від 11 лютого 2004 р. № 180/2004.

До того 15 лютого неофіційно відзначалося як річниця завершення виведення радянських військ з Афганістану в 1989 р.

У Росії та Білорусі цього дня відзначається День пам'яті воїнів-інтернаціоналістів.

15 лютого 1989 р. останній радянський солдат покинув територію Афганістану. У цілому за 10 років війни близько 160 тисяч українців пройшли афганське пекло, багато з них, (а це близько 12 тисяч) не повернулися додому.

Кожен, хто прослужив в Афганістані, виніс з тієї війни свої спогади, свій біль і життєвий досвід. Зі скорботою і гордістю згадуючи загиблих, що залишилися навіки в бойовому строю, ми стаємо мудрішими.

Ця дата дає можливість кожному з нас відкрито поглянути на нашу історію, дати їй об'єктивну оцінку і зрозуміти, що головним героєм афганської війни був простий солдат, для якого військовий обов'язок був справжнім подвигом. І в цей день ми щиро бажаємо всім воїнам-інтернаціоналістам та їхнім близьким міцного здоров'я і добра, тепла і взаєморозуміння. А наш з вами обов'язок – зробити все можливе, щоб подібне «Афгану» кровопролиття ніколи більше не повторилося.

Схиляємо голову перед світлою пам’яттю тих, кому не судилося повернутися з тієї війни. Бажаємо народу України, щоб біль війни назавжди залишився в минулому, а наше мирне життя до країв було наповнене добробутом.

13 лютого - 110 років від дня народження Жоржа Сіменона

Жорж Жозеф Крістіан Сіменон (1903-1989р.р.) франкомовний письменник бельгійського походження, один з найвідоміших предстаників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Мегре.

Народився в 1903 році в Льєжі в сім'ї скромного службовця страхової компанії.

У 1922 році він отримав французьке громадянство.

Початок найзнаменитішої серії своїх творів про комісара Мегре Сіменон поклав у 1929 році, ставши підписувати твори своїм справжнім ім'ям — Жорж Сіменон. Всього вийшло 103 твори, де діє легендарний комісар Кримінальної поліції.

У 1945 році Сіменон виїхав у США, де він прожив 10 років і створив низку соціальних романів про життя в Америці. В 1951 році письменник був обраний членом Бельгійської Академії наук. У 1955 році Сіменон повернувся до Європи і поселився в Швейцарії.

За своє довге творче життя Жорж Сіменон написав близько 300 романів, які перекладені на 55 мов, а їх тиражі перевищують 600 мільйонів. Жорж Сіменон — член двох академій, почесний член декількох університетів, лауреат десятків міжнародних премій.

Бій під Крутами

Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді. Особливо вразило сучасників поховання юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і у кількості 27 людей були ними страчені. На похороні у Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти». Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну гривню.

Наша фотогалерея

З днем Соборності і Свободи України

Сьогодні 22 січня всі громадяни України відзначають День Соборності і Свободи. Це державне свято, що символізує єдність українських земель, відзначається щорічно, починаючи з 1999 року.

Саме 22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в єдину Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Мій рідний край

Пам'яткоохоронна робота на Черкащині

Нещодавно бібліотека-філія №1 разом з працівниками Будинку вчителя, старшокласниками загальноосвітньої школи №1 провели круглий стіл «Пам’яткоохоронна робота на Черкащині». Була презентована книга «Черкащина в контексті історії України». Це міроприємство присвячувалось Дню пам’яток історії та культури і сприяло популяризації історії рідного краю, висвітленню проблеми збереження і використання історико-культурної спадщини.

Директор Будинку вчителя Понеділок Л.В. відмітила, що на території нашого краю розташовано понад 9 тисяч пам’яток історії і культури, які перебувають на державному обліку, з них 85 – національного значення. Вона висвітлила питання розвитку музейної справи, стан братських могил, місць бойової слави. Дуже цікавою була розповідь про найдавніші стоянки первісних людей на Черкащині, пам’ятники архітектури, пам’ятники природи. 
Особливе місце серед пам’ятників природи займає наша славетна «Софіївка». Вона являється шедевром садово-паркової архітектури.

Учні розповідали про надзвичайне поєднання штучно створених ландшафтів і місцевих природних багатств , про різноманітність флори та історію будівництва парку. Звучали розповіді і про Чернечу гору і про дуб Шевченка, про 300-річну сосну, яку народ пов’язує з іменем Миколи Гоголя. З цікавістю слухали і про дуб біля хутора Буда Чигиринського району. Він є наймогутнішим деревом України. Його вік становить близько тисячі ста років з висотою – 24 метри, а обхватом – 8,82 метри. Свою назву він отримав в знак пошани до пам’яті головного ватажка Коліївщини – Максима Залізняка.
Одне з питань, яке обговорювалось за «круглим столом» було питання про історію Уманщини. Адже , Умань – це місто з великою історичною спадщиною.

У жодному місті Черкаської області не збереглося стільки стародавніх будівель, вулиць, кварталів, як в Умані. Одна з розповідей була присвячена унікальній скарбниці історичної і культурної спадщини – художньому музею, який розташований в архітектурній пам’ятці-костьолі Успіння Богородиці. Костьол побудований в стилі пізнього класицизму, являється пам’яткою архітектури початку XIX століття. Знаходиться під охороною держави та має охоронний номер 771.
Бібліотекар Циктор О.О. відмітила, що на поліпшення роботи по охороні історичних пам’яток спрямована державна програма «Золота підкова Черкащини» . Вперше в вітчизняній практиці на рівні держави розроблена і реалізується така довгострокова програма, щодо однієї окремо взятої області. Відмічені культурні об’єкти, що входять до цієї програми.