ВОЛОДИМИР  МАЛИК  - АВТОР ПРИГОДНИЦЬКИХ ТА ІСТОРИЧНИХ   ТВОРІВ

       Володимир Кирилович Малик ( справжнє ім’я Сиченко ) народився 21лютого 1921 року в селі Новосілках Макарівського району на Київщині. Філологічну освіту здобув у Київському університеті (1950). Викладав українську мову й літературу в школі. Першу його книжку – віршовану історичну казку «Журавлі – журавлики» (1957) – із задоволенням прочитали діти й дорослі. Юних читачів полонили гостросюжетні повісті «Чорний екватор», «Новачок», «Дві перемоги», «Слід веде до моря», «Двоє над прірвою».

        Творчим   досягненням  Володимира  Малика безперечно є його історичні романи   «Посол Урус-шайтана»(1968), «Фірман султана» (1969), «Чорний Вершник»(1976), «Шовковий шнурок»(1977), що склали тетралогію «Таємний посол».

         Задум тетралогії «Таємний посол» виник у Володимира Малика під впливом відомої картини великого російського художника І. Ю. Рєпіна. «Запорожці  пишуть листа турецькому султанові». Спочатку виникла думка: яких мужніх, відчайдушних людей увічнив геніальний митець на полотні!  Хто ж не знає, як гостро, з яким неперевершеним гумором і сарказмом відповіли відважні запорожці  ненависному султанові на його вимогу піддатися йому добровільно і своїми походами не турбувати кордонів його держави. Яка це цікава тема для історичного роману або пригодницького фільму!  В картині вихоплена лише одна мить з життя козаків, а в романі ж можна широко показати, як вони жили:  сіяли й збирали хліб, займалися ремеслами, кохали, ростили дітей, воювали зі своїми споконвічними ворогами – кримськими та турецькими феодалами, які майже щороку нападали на Україну - як вони гинули на цих війнах, як, потрапивши в полон, страждали в неволі, на каторзі, визволялися і знову йшли на бій, аби захистити рідний край від спустошень.

         Звичайно, історичний роман вимагав значної  підготовчої роботи з документами, літописами, мемуарами, ознайомлення з місцями, де відбувалися значні події, потрібно було продумати сюжетні лінії, композиції, визначити героїв твору. Почалися тривалі пошуки. Особливо важко було знайти головного героя, тому що потрібен був історичний персонаж і щоб був молодий, розумний, сміливий і добре освічений юнак. Письменнику допоміг щасливий випадок.

         В одному з історичних джерел йшлося про те, що напередодні російсько-турецької війни 1677-1681 років кошовий отаман  Запорізької Січі  Іван Сірко відрядив до Туреччини козака, який добре знав турецьку мову і звичаї населення , з таємним завданням розвідати  намір султана Магомета IV та дізнатися про його військові приготування. Через деякий час козак повернувся на Січ і привіз важливий документ: султанський фірман (указ), в якому говорилося про намір захопити і поневолити Україну. Були вжиті відповідні заходи. В Москві і до  сьогоднішнього дня  зберігається цей документ.

         Історичні джерела не зберегли  імені розумного  і сміливого  козака-розвідника. Володимир Малик назвав його Арсеном Звенигорою і вивів головним героєм тетралогії.

         Вагань у виборі жанру не було: в історично-пригодницькому стилі, не поступаючись історизмом і життєвою правдою.

         Більшість подій, змальованих в романі, відбувається на Україні: в Запорізькій Січі, на Полтавщині, в Чигирині.

         Роман «Князь Кий» написаний до 1500-річчя заснування Києва. Він переносить читіча в сиву давнину, коли були ще східнослав’янські племена-анти .Живучи окремими племенами, вони, під натиском завойовників, починають усвідомлювати потребу єдності і під керівництвом свого  молодого, талановитого вождя Кия зуміли дати відсіч ворогам. Пересилившись з берегів Росі на береги Дніпра, князь Кий разом зі своїми братами Щеком і Хоривом закладають на високих кручах     укріплене місто, яке назвали на честь старшого брата – Києвом. Це місто стало політичним центром східнослав’янської держави -  Київської Русі. За цей роман автор був нагороджений літературною премією імені Лесі Українки.

         Роман письменника «Черлені щити»  присвячений походові новгород-сіверського князя Ігоря на половців. А в романі «Горить свіча» автор описує трагічні події, які на цілі століття перервали політичний і культурний розвиток України  - Батиїв погром наших земель.

         У романі « Чумацький шлях» В. Малик відтворив цікаве й своєрідне явище в історії українського народу – чумацтво. Головний герой твору Івась Бондар залишає   в Лубнах кохану дівчину Катрю і разом зі своїм хазяїном Хуржіком їде в Крим по сіль. Ніколи не гадалося йому, через які смертельно-небезпечні пригоди йому доведеться пройти. Тут і зустріч з Потьомкіним і з Катериною Другою, і татарський полон, і втеча з нього, і вступ до війська чорноморських козаків, і участь у війні проти Туреччини.

         Добрий знавець історії, майстер створення напруженого сюжету Володимир Малик  талановито  відтворює і поодинокі історичні факти і цілі історичні епохи, майстерно змальовує видатних    діячів минулого і  талановито створює вигадані персонажі.

         По мотивам книги  «Таємний посол» створений  мультфільм «Таємний посол», який ми пропонуємо вам подивитись.

В горнилі локальних конфліктів

        11 лютого 2016 року у бібліотеці-філії №1 був проведений захід до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року. День пам'яті був проведений для студентів Європейського університету і ми розпочали його такими словами:

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна

Війна. Війна. Війна.

Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна розповіла студентам про конфлікти, які відбувалися в різних куточках світу, а далі повели розмову про страшну і пекельну війну в Афганістані. 

  Найпекучішою сторінкою в історії локальних конфліктів була афганська війна, брудна, неоголошена… Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3млн.чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. Температура повітря 50 градусів в долинах, -10 – в горах. Поширена малярія, гепатит та інші хвороби. 

     27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Офіційна мета введення  — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником. У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. 

           Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. 160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування, 3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні. 

  Студенти Європейського університету слухали матеріал з цікавістю, пишалися героїзмом солдатів, які захищали свою країну, які йшли під кулі, не шкодуючи свого життя.

 Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

       Бібліотекарі Циктор Ольга Олександрівна та Пилипенко Катерина Володимирівна згадали про наших земляків, наших уманчан, які також воювали в Афганістані. Наприклад, Олексій Борисович Ногін, потрапивши в Афганістан отримав старенький КАМаз з вибитим лобовим склом та прошитою кулями кабіною. Замінивши скло та замазавши діри від куль пластиліном (який, до речі, був там великою рідкістю), він, відремонтувавши ледь живу машину, вирушив у свій перший рейс. На жаль, його автомобіль підірвався на міні-ловушці. Сильний вибух скинув порожній камаз в прірву, глибиною 40м. Він дивом залишився живим. А далі було 5 складних операцій та 10 місяців по госпіталях. Додому він не писав довго, мати лише по лікарняному запаху вітальної листівки здогадалася, що з її сином щось трапилось.

      Не оминула афганська доля і Сергія Мельника. Девіз його життя: «Якщо не я, то хто?». Перебуваючи в Афганістані, він згадує, як їх загін в кількості 30 осіб затиснули в ущелині. Закінчилась їжа. Тільки холодна вода в річці, а за 200 м від їх схованки сад, але ж дібратись до нього і назад треба під обстрілом. І Сергій вирішив ризикнути. Туди духи пропустили, а коли поверталися назад з мішками яблук, слив і груш – вкрили вогнем. Всі мішки були прострілені, але повернулись живими. Останній бій теж з його правила: «Якщо не я, то хто?». Будучи на схилі гори, почали окопувались, раптом Сергій почув своєрідний звук: спрацював запал гранатів – негайно зірветься. Єдине, що встиг зробити – це крикнути хлопцям і розіпхнути їх від себе. Граната розірвалася уже біля нього - контузія, важке поранення. Довге лікування в госпіталі. Повернувся в Умань в 1987 році.

       Також згадували наших воїнів-інтернаціоналістів таких як: Юрій Васильович Майданюк та Олег Зайченко, який на даний час очолює Раду воїнів-інтернаціоналістів Уманщини.

   

       Бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна розповіла про наших земляків, які не повернулися з Афганської землі: Олександра Захаревського та Володимира Майка. 

          Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна представила альбом з фотографіями загиблих воїнів-афганців.

       

     Також студенти прослухали пісні О. Розенбауна "Чорний тюльпан", І. Шведової "Белый танец", подивилися фрагмент із фільму "9 рота" та ознайомилися із книжковою виставкою "В горнилі локальних конфліктів".

Студент проглядає книгу С. Алексеевич 

"Цинкоые мальчики".

                 Також студенти переглянули фільм Олексія Поборцева "Афганці".

      Слава, воїнам-афганцям. Низький уклін від усіх земляків. А всім присутнім ми побажали здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому – Україна.

  

16 лютого у Будинку вчителя відбулася зустріч воїнів-афганців на чолі з Олегом Зайченком. З вітальним словом до присутніх звернувся Цебрій О. В. і вручив нагороди воїнам-інтернаціоналістам.

              На зустрічі звучали пісні про Афганістан у виконанні 

В. Г. Трояна.

        Всі присутні ознайомилися з книжковою виставкою, яку оформили працівники бібліотеки-філії №1.

                                                                        

РОМАНТИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 З нагоди 80-ї річниці українського археолога, історика, поета Бориса Мозолевського, у бібліотеці філії №1 відбулася презентація книги "Скіфський степ".

                         Мозоле́вський Бори́с 

                           Микола́йович

Тільки ви в мене вірте, й не

сумніться на краплю,

Бо в цім світі безмежнім

- за світами світи.

Не потраплю до Індії - 

до Америки втраплю.

Треба тільки шукати,

треба тільки іти.

                                                    Не піду по натоптаній, -   там затісно й без мене

                                                Не піду по находженій, -

                                              хтось же там та ходив.

                                         А піду навпростець я по

                                  привіллях зелених, - 

                                          Може там і ховається

                             найдивніше із див.

Народився (4 лютого 1936, с. Миколаївка, Веселинівський район, Миколаївська область — 13 вересня 1993, Київ) — український археолог і поет, дослідник скіфської старовини.

Керівник експедиції, що, серед іншого, дослідила відомий скіфський курган Товсту Могилу та відкрила славнозвісну пектораль.

  Народився в селянській родині. Його прадіди і діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. У березні 1944 р., за кілька днів до приходу радянських військ, німці погнали його батька Миколу Івановича по етапу, де він і загинув.

Через матеріальну скруту після закінчення сільської школи-семирічки Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР  Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).

Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Продовжував писати вірші (захоплення поезією почалося ще в школі).

Після закінчення університету працював у 1965–1968 рр. редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. В цей час ближче познайомився з археологією і з археологами — зокрема, з О. І. Тереножкіним. Це знайомство на довгі роки пов'язало 

Б. Мозолевського з археологією. З 1968 р. Б. Мозолевський починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів. Найвідоміша книга про археологічні розкопки Б. Мозолевського "Скіфський степ". 

З 1969 р. Борис Мозолевський очолює Орджонікідзевську археологічну експедицію, яка продовжила дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень диктувалася широкомасш-

табними кар'єрними засобами видобутку марганцю.

Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому було знайдено на глибині 10м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. 

Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя, що виробляє нитку, було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не зустрічалось. 

Окрім наукових праць залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші Мозолевський почав ще з дитячих років. Починаючи з сьомого класу поет почав листування з Михайлом Сіренком. У листах молоді поети надсилають вірші та дають об'єктивну критику творчості один одного.

Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав у 1963 році. У кінці 60-х років, Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, у яких осмислена історія України та її сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яка писалася у 60-ті роки, навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», але не була надрукованою аж до 1996 року.

Пропонуємо ознайомитися з віршем Б. Мозолевського "Степові тюльпани"

Степові тюльпани

Уже в степу тюльпани розцвіли.

Де ще такі знайдете ви тюльпани?

Високе сонце, сизе від імли,

Мов срібний обруч, котиться степами.

Зітхає синім далеч степова,

Вітри духмяні стихли на припоні.

І низько-низько чайка проплива,

Крилом хитнувши келихи червоні.

У своїх поезіях відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого.

Помер 13 вересня 1993 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.