четвер, 20 червня 2013 р.

З Днем Конституції України


         День Конституції України — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України в 1996 році.
        День Конституції України — єдине державне свято, що закріплено в самій Конституції :«Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України.  

     
 Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.
У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).
З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.
        У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження. ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви. Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня. Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов’язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).
       Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.



середа, 8 травня 2013 р.

З Днем Перемоги

ДОРОГІ ВЕТЕРАНИ, ШАНОВНІ ЗЕМЛЯКИ!
В майський період весняного буйноцвіття знову приходить до нас чергова річниця Свята Перемоги.  Ми завжди пам’ятаємо, що - 9 травня  - це особливе для нашого народу свято Перемоги - іншого такого, такого великого, наскільки і вистражданого, у нас, мабуть, не знайти. 
Для нас, нині живущих, подвиг військового покоління - це абсолютний еталон служіння ідеалам свободи, справедливості та добра – це суміш печалі й радості для нас усіх, пов'язаної зі спогадами буремних років війни, з весною, народженням та розквітом нового життя. Низько схиляємо голови перед визволителями і щиро вітаємо із Днем Перемоги у Великій Вітчизняній війні! Згадаймо, що за чотири роки війни Україна заплатила за свою свободу, за право жити на рідній землі більше ніж десятьма мільйонами життів своїх синів і дочок. Це надзвичайно висока плата, щоб жити вільно на Батьківщині. У цей славний незабутній день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану Дітям війни, які на своїх плечах винесли тягар у повоєнні роки та підняли країну з руїн. Ми уславлюємо тих, хто в тилу самовідданою працею наближав розгром ворога. Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку не знало людство. Грядущі покоління у вічному боргу перед Вами, за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які Ви проявили в боях за рідний край. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність всім, хто відстояв нашу Вітчизну, виявив нездоланну мужність та незламність духу. 


І сьогодні Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це належний приклад для наслідування. Обов’язок нащадків – бути гідними безприкладного життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на українській землі. Саме Вам - воїнам визволителям, від щирого серця завдячуємо свободою та мирним небом, тим, що сьогодні можемо жити у мирі, ростити дітей, обробляти лани, радіти успіху у досягненні мети, посміхатися сонцю. Вічна слава переможцям! Вклоняємося доземно солдатським вдовам, всім солдатам, що міряли дороги крізь війну, щоб нам сьогодні мріяти й любити. Нехай мир і злагода завжди живуть у наших душах і серцях, хай це світле травневе свято і наші щирі побажання додадуть усім нам нових сил і натхнення для здійснення майбутніх сподівань і трудових звершень. Слава Господу Богу, слава Неньці - Україні!

вівторок, 9 квітня 2013 р.

23 квітня - 90 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка


     
Василь Сидорович Земляк (справжнє прізвище — Вацик; 23 квітня 1923р. —  17 березня 1977р.)  — український письменник, кіносценарист, лауреат Шевченківської премії.

    Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) в українську літературу 50-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).
    Як прозаїка непересічного В. Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.
    Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.
     Та лише «Лебедина зграя» найпереконливіше засвідчила висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося…
 В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974 — 1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадора Альєнде.
    …В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце — серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.

неділя, 17 березня 2013 р.

26 березня - 530 років від дня народження Рафаеля


Рафаель Санті (1483, Урбіно —  6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження. Був сином Джованні Санті — придворного художника урбінського герцога. До того ж батько займався поезією. Батько помер, коли сину виповнилося одинадцять років. Відтепер на виховання підлітка і зростання його майстерності матимуть вплив сторонні митці.
Дитиною вчився у місцевих майстрів Тімотео Віті та Еванджеліста да П'ядімелето. У 1500 році Рафаель перебрався до Перуджі, пішов вчитися до майстерні П'єтро Перуджино — головного митця умбрійської живописної школи. В майстерні П'єтро Перуджино молодий Рафаель працював чотири роки — до 1504-го. Вплив художньої манери Перуджино відчутний у ранніх творах Рафаеля.
В 1504 році художник приїхав до Флоренції — центру тогочасного Відродження у мистецтві Італії. З містом пов'язана творчість Арнольфо ді Камбіо, Філліппо Брунеллескі, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, да Вінчі, Мікеланджело, та інших велетнів італійської культури.
До цього періоду належать три маленькі шедеври молодого художника:
«Мадонна Конестабіле»
«Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів)
«Заручини Діви Марії».
Твори Рафаеля зображають переважно Мадонн, яких художник малював поетично і водночас просто за своєю композицією. Ні до ні після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і при цьому різноманітних картин із зображенням Мадонни з немовлям. Діва Марія на його картинах то зовсім юна і ніжна, то зображена у вигляді простої напрацьованої та стомленої селянки. Мадонна чи надійно тримає немовля Ісуса у руках чи бавиться з ним на тлі різноманітних пейзажів.
                        

Мадонна з щигликом, 1507 рік.           Мадонна Темпі. 1507.                      Мадонна з гвоздиками. 1509-1512.

Рафаель Санті недовго, але яскраво попрацював як архітектор. Низка його художніх творів має зображення архітектурних споруд, що свідчать як про інтерес до будівництва і вивчення спадку Стародавнього Риму, як і обізнаність з архітектурною практикою своїх уславлених сучасників, серед яких Донато Браманте, Джуліано да Сангалло тощо.
У 1508 році Рафаель приймає запрошення свого земляка Донато Браманте та Папи Юлія II і приїжджає до Риму, щоб розписувати папський палац у Ватикані. В січні 1509 року ім'я Рафаеля вперше позначено в документах Ватикана.
У Ватикані маляр залишив по собі славетні «станци» («станца» — розмальована зала у палаці). У розписах цих кімнат Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається як «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д'Еліодоро і станца Константіна.
Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів.
Сікстинська Мадонна (1515).
Дрезденська картинна галерея. Дрезден

понеділок, 11 лютого 2013 р.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови



Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.
Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
«Відзначаючи Міжнародний день рідної мови... ми віддаємо дань пошани незчисленному числу мов, що існують в світі, культурам, які вони відображають, тому творчому заряду, який додають людям їх розвиток і форми вираження. В Міжнародний день рідної мови всі мови визнаються рівними, оскільки кожна з них унікальним чином відповідає призначенню людини і кожна є живою спадщиною, яку нам слід оберігати» (Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура)

 Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Бережімо рідну мову, віднаходячи в ній всі духовні скарби поколінь, силу нашого сьогодення і впевненого поступу у майбутнє.
Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і збагачувати рідну мову.

пʼятниця, 8 лютого 2013 р.

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав



Цей День встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи громадських організацій та з метою вшанування громадян України, які виконували військовий обов'язок на території інших держав…» згідно з Указом Президента України «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав» від 11 лютого 2004 р. № 180/2004.
До того 15 лютого неофіційно відзначалося як річниця завершення виведення радянських військ з Афганістану в 1989 р.
У Росії та Білорусі цього дня відзначається День пам'яті воїнів-інтернаціоналістів.
15 лютого 1989 р. останній радянський солдат покинув територію Афганістану. У цілому за 10 років війни близько 160 тисяч українців пройшли афганське пекло, багато з них, (а це близько 12 тисяч) не повернулися додому.
Кожен, хто прослужив в Афганістані, виніс з тієї війни свої спогади, свій біль і життєвий досвід. Зі скорботою і гордістю згадуючи загиблих, що залишилися навіки в бойовому строю, ми стаємо мудрішими.
Ця дата дає можливість кожному з нас відкрито поглянути на нашу історію, дати їй об'єктивну оцінку і зрозуміти, що головним героєм афганської війни був простий солдат, для якого військовий обов'язок був справжнім подвигом. І в цей день ми щиро бажаємо всім воїнам-інтернаціоналістам та їхнім близьким міцного здоров'я і добра, тепла і взаєморозуміння. А наш з вами обов'язок – зробити все можливе, щоб подібне «Афгану» кровопролиття ніколи більше не повторилося.

Схиляємо голову перед світлою пам’яттю тих, кому не судилося повернутися з тієї війни. Бажаємо народу України, щоб біль війни назавжди залишився в минулому, а наше мирне життя до країв було наповнене добробутом.



понеділок, 4 лютого 2013 р.

13 лютого - 110 років від дня народження Жоржа Сіменона




Жорж Жозеф Крістіан Сіменон (1903-1989р.р.) франкомовний письменник бельгійського походження, один з найвідоміших предстаників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Мегре.
Народився в 1903 році в Льєжі в сім'ї скромного службовця страхової компанії.
У 1922 році він отримав французьке громадянство.
Початок найзнаменитішої серії своїх творів про комісара Мегре Сіменон поклав у 1929 році, ставши підписувати твори своїм справжнім ім'ям — Жорж Сіменон. Всього вийшло 103 твори, де діє легендарний комісар Кримінальної поліції.

У 1945 році Сіменон виїхав у США, де він прожив 10 років і створив низку соціальних романів про життя в Америці. В 1951 році письменник був обраний членом Бельгійської Академії наук. У 1955 році Сіменон повернувся до Європи і поселився в Швейцарії.
За своє довге творче життя Жорж Сіменон написав близько 300 романів, які перекладені на 55 мов, а їх тиражі перевищують 600 мільйонів. Жорж Сіменон — член двох академій, почесний член декількох університетів, лауреат десятків міжнародних премій.