четвер, 28 листопада 2013 р.

Вечір пам'яті


Увічнення пам’яті

Голод 1932-1933 років  - одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Майже до самого відродження державної незалежності України про неї неможливо було навіть згадувати.  Документи про голод засекречувались у «спецфондах» під грифом «цілком таємно», знищувались. Та неможливо було знищити пам'ять народну, що дало можливість відновити ті страшні сторінки історії.
 
Вшануванню пам’яті жертв голодомору були присвячені зустрічі в міському Будинку вчителя зі студентами , школярами, молодими вчителями міста, бібліотекарями Бібліотеки-філії №1. 

Так, завідувач музею  народної освіти міста Умані Лисогора В.В. розповіла про причини голодомору,зупинилась на планах заготівлі зерна, яке селяни віддавали державі. Були оприлюднені документи, в яких висвітлювалось, що іноді забирали  останнє: зерно, худобу, одяг, меблі, взуття. Залишившись в пустій холодній хаті, люди вмирали: поодинці, сім’ями, селищами. А Закон від 7 серпня 1932 року забороняв навіть збирати колоски, які залишились на полі. За це передбачалось ув’язнення до десяти років. Уряд робив вигляд, що голоду немає . А  люди вмирали.


Учні 5 класу загальноосвітньої школи №4 переповідали спогади своїх рідних про голодомор.


Культорганізатор Будинку вчителя Поцілуйко О. при зустрічі з молодими вчителями шкіл міста зупинилась на фактах голодомору Уманщини. Вчителі заслухали ряд документальних свідчень людей , які пережили голод.

Були викориcтані архіви, фотодокументи, слайди. Тарасюк Марія Петрівна, ветеран педагогічної праці, відмінник освіти зачитала свій поетичний твір про голод , який відчула на собі, а народознавець Круцьких Катерина Вікторівна  - авторську поему «Реквієм».

Присутні ознайомились з книжковою виставкою «Чорна сповідь моєї Вітчизни і її затамований біль», підготовлену Уманською міською бібліотекою-філією №1.
    
 
 

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

До Дня партизанської слави

Фронт в тилу ворога
         З метою вшанування подвигу партизанів у період Великої Вітрчизняноїї війни 1941-1945 років Указом Президента України встановлено День партизанської слави, який  відмічається 22 вересня.
В період окупації на території Уманського району і міста Умані також діяли партизанські загони і підпільні групи. Працівники бібліотеки-філії №1 разом з директором музею освіти Лисогора В.В. запросили учнів загальноосвітньої школи №10, щоб познайомити їх з партизанським рухом на території Уманщини. 
        Лисогора В.В. розповіла, що  в Уманському районі діяли загін "Партизан України" на чолі з командиром Басковим  Василем Григоровичем та партизнанський загін імені Кутузова на чолі з командиром Яковлевим Пилипом Єфремовичем.  Ці патризанські загони діяли також на території Тальнівського та Манькіського районів.
       Валентина Василівна ознайомила молодь і з діяльністю  п'ятьох підпільних груп, які були сформовані  у нашому місті. Не військові, не навчені тактичним військовим діям, мирні жителі, як могли, боролися проти окупантів.  
    Архівні документи, наприклад, розповідають про діяльність Уманської підпільної молодіжної групи під керівництвом Андрія Романщака. Вони займались розповсюдженням даних Інформбюро , патріотичних листівок, звільнення військовополонених з таборів, поводили окремі диверсійні акти. Таким чином  влітку 1942 року група Романщака , яка налічувала всього 12  чоловік,  організувала втечу 300 військовополоненим.
Сумну статистику  тих воєнних років переповіла Циктор Ольга Олександрівна: скільки наших співвітчизників  загинуло під час війни, згадала про внесок  у визвольну боротьбу з окупантами партизанських загонів Ковпака і Федорова. Вона також ознайомила присутніх з книжковою виставкою "Партизанськими стежками України", особливу увагу звернула на розділ "Живу їх пам'ять як шануєш ти?"

вівторок, 6 серпня 2013 р.

День Незалежності України

    Цей знаменний день демократії й громадської злагоди нашого народу став поворотною віхою в історії розвитку Української держави і могутнім стимулом для плідної, натхненної праці заради миру й добробуту в нашому спільному домі.

 З кожним роком розбудови і розвитку нашої держави поглиблюється усвідомлення цієї події і дати - 24 серпня - і значення її для всієї країни, для кожного з нас, її громадян. І це закономірно: великі події осягаються на відстані, з плином часу.
    Перед Україною, її громадянами складні й великі завдання. Але ми віримо, що разом ми здолаємо будь-які перешкоди на шляху зміцнення незалежності нашої держави.

    Щиро вітаємо всіх вас зі святом, бажаємо успіхів, здоров"я, щастя, благополуччя!

вівторок, 2 липня 2013 р.

75 років від дня народження Мирослава Михайловича Скорика


Мирослав Михайлович Скорик (13 липня 1938, Львів) — композитор і музикознавець родом зі Львова, герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України в 2006–2010 роках, художньницької.
Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові. У 1955–1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.
З 1966 р. до кінця 1980-х рр. викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006–2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери.
Музичні твори 
Сценічні твори
опера «Мойсей» (Лібрето Б.Стельмаха за І. Франком, 2001)
балети «Каменярі» (за І. Франком, 1967),
«Повернення Баттерфляй» (Скорик- Пуччіні)
музична комедія «0:0 на нашу користь» (лібр. Вікерса та О. Каневського, 1969)
Вокально-симфонічні твори
кантати для хору і симфонічного оркестру
«Весна» (на слова І. Франка 1960),
«Людина» (сл. Е. Межелайтіса, 1964),
поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
«Три українські весільні пісні» для голосу з оркестром (нар. слова, 1974)
Для симфонічного оркестру
симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
«Сильніше смерті» (1963),
«1933» (1993),
«Спогад про Батьківщину» (1994)
«Гуцульський триптих» (1965)
концерт для оркестру «Карпатський» (1972)
«Партита № 4»
«24 каприси Паганіні»
Концерти для інструментів соло з оркестром
3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
4 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002)
«Мелодія» для скрипки з оркестром
Концерт для віолончелі з оркестром (1983)
Для камерного оркестру
«Сюїта» (1961)
Партити № 1 (1966), № 2 (1970), № 3 (1974)
«Три фантазії з лютневої табулатури XVI ст.»
Дитптих (1993)
Камерно-інструментальні твори
Партита № 6 для струнного квартету
Партита № 7 для квінтету духових
Речитатив і рондо для фортепіанного тріо
сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994)
Для фортепіано
Три танці для 2-х фортепіано (1995)
Цикл п'єс «В Карпатах» (1959)
соната для фортепіано —
Рондо, Варіації (1962)
Бурлеска, Блюз (1964)
4 п'єси для дітей (1965)
Партита № 5 (1975)
Токата (1978)
6 прелюдій і фуг (1987-88)
Для хору
4 романси на сл. Шевченка (1962)
Реквієм («Заупокійна», канонічні тексти, 1999)
3 псалми (2003)
Літургія святого Йоана Золотоустого (2005)
Інше

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:1964 — Тіні забутих предків
1967 — Як козаки куліш варили
1971 — Жива вода
1972 — За твою долю
1974 — Гуси-лебеді летять
1974 — Особисте життя
1979 — Гришкові книжки (мультфільм)
1981 — Високий перевал (Мелодія ля-мінор)
1991 — Нам дзвони не грали, коли ми вмирали
1994 — Царівна (серіал)
2007 — Лис Микита


четвер, 20 червня 2013 р.

З Днем Конституції України


         День Конституції України — державне свято України. Святкується щорічно 28 червня на честь прийняття Конституції України в 1996 році.
        День Конституції України — єдине державне свято, що закріплено в самій Конституції :«Стаття 161. День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України.  

     
 Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.
У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).
З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.
        У Конституції України 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження. ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви. Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня. Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов’язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні конституція визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147).
       Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.



середа, 8 травня 2013 р.

З Днем Перемоги

ДОРОГІ ВЕТЕРАНИ, ШАНОВНІ ЗЕМЛЯКИ!
В майський період весняного буйноцвіття знову приходить до нас чергова річниця Свята Перемоги.  Ми завжди пам’ятаємо, що - 9 травня  - це особливе для нашого народу свято Перемоги - іншого такого, такого великого, наскільки і вистражданого, у нас, мабуть, не знайти. 
Для нас, нині живущих, подвиг військового покоління - це абсолютний еталон служіння ідеалам свободи, справедливості та добра – це суміш печалі й радості для нас усіх, пов'язаної зі спогадами буремних років війни, з весною, народженням та розквітом нового життя. Низько схиляємо голови перед визволителями і щиро вітаємо із Днем Перемоги у Великій Вітчизняній війні! Згадаймо, що за чотири роки війни Україна заплатила за свою свободу, за право жити на рідній землі більше ніж десятьма мільйонами життів своїх синів і дочок. Це надзвичайно висока плата, щоб жити вільно на Батьківщині. У цей славний незабутній день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану Дітям війни, які на своїх плечах винесли тягар у повоєнні роки та підняли країну з руїн. Ми уславлюємо тих, хто в тилу самовідданою працею наближав розгром ворога. Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку не знало людство. Грядущі покоління у вічному боргу перед Вами, за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які Ви проявили в боях за рідний край. Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність всім, хто відстояв нашу Вітчизну, виявив нездоланну мужність та незламність духу. 


І сьогодні Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це належний приклад для наслідування. Обов’язок нащадків – бути гідними безприкладного життєвого подвигу, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на українській землі. Саме Вам - воїнам визволителям, від щирого серця завдячуємо свободою та мирним небом, тим, що сьогодні можемо жити у мирі, ростити дітей, обробляти лани, радіти успіху у досягненні мети, посміхатися сонцю. Вічна слава переможцям! Вклоняємося доземно солдатським вдовам, всім солдатам, що міряли дороги крізь війну, щоб нам сьогодні мріяти й любити. Нехай мир і злагода завжди живуть у наших душах і серцях, хай це світле травневе свято і наші щирі побажання додадуть усім нам нових сил і натхнення для здійснення майбутніх сподівань і трудових звершень. Слава Господу Богу, слава Неньці - Україні!

вівторок, 9 квітня 2013 р.

23 квітня - 90 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка


     
Василь Сидорович Земляк (справжнє прізвище — Вацик; 23 квітня 1923р. —  17 березня 1977р.)  — український письменник, кіносценарист, лауреат Шевченківської премії.

    Разом із поколінням письменників-фронтовиків прийшов іще молодий Василь Земляк (Василь Сидорович Вацик) в українську літературу 50-х років. За плечима, в минулому — юнацькі враження довоєнної дійсності (його вабило небо, й він, сільський хлопець із Вінниччини, став курсантом авіаучилища в Харкові), жорстоко скорочена війною молодість, тяжкий ратний досвід (був партизаном і звідав увесь драматизм боротьби з окупантами в їхньому тилу).
    Як прозаїка непересічного В. Земляка помітили після появи друком двох його повістей — «Рідна сторона» (1956) та «Кам'яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. У літературному контексті середини 50-х років вони поставали і як твори художньо своєрідні, і як помітна данина часові з «типовими» рисами так званої колгоспної прози.
    Творче змужніння Василя Земляка як письменника, що вже мав власну тему й своєрідний стиль, засвідчили два наступні його твори — повісті «Гнівний Стратіон» (1960) і «Підполковник Шиманський» (1966), які явили читачеві вже досвідченішого й сформованішого автора. Оперті в своїй основі на факти часів війни (а їх письменник часто брав із особистого досвіду), ці повісті, порівняно з двома попередніми, майстерніше побудовані сюжетно, значно читабельніші й, разом із тим, виразніші як твори саме Василя Земляка: загальний їх тон здобуває ту окресленість, гнучкість, що найперш асоціюються з творчою особистістю цього письменника.
     Та лише «Лебедина зграя» найпереконливіше засвідчила висхідний напрям його творчості й стала вінцем пошуків у галузі стилю та характерології, ввібравши в себе весь попередній досвід Земляка-прозаїка. «Зелені Млини» доводили сюжет цього роману до часів війни. Задумані були й виношувались «Веселі Боковеньки», третя частина твору, який мав би розгорнутися в епопею. Але цілком здійснити задумане Землякові не судилося…
 В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974 — 1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадора Альєнде.
    …В українській літературі середини XX ст. творчість Василя Земляка посіла своє, належне їй місце — серед явищ найпомітніших. Порівняно невеликий за обсягом доробок з виразним звучанням у літературному процесі свого часу, неповторним колоритом надійно прописаний на стильовій палітрі нашого письменства.