РОМАНТИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 З нагоди 80-ї річниці українського археолога, історика, поета Бориса Мозолевського, у бібліотеці філії №1 відбулася презентація книги "Скіфський степ".

                         Мозоле́вський Бори́с 

                           Микола́йович

Тільки ви в мене вірте, й не

сумніться на краплю,

Бо в цім світі безмежнім

- за світами світи.

Не потраплю до Індії - 

до Америки втраплю.

Треба тільки шукати,

треба тільки іти.

                                                    Не піду по натоптаній, -   там затісно й без мене

                                                Не піду по находженій, -

                                              хтось же там та ходив.

                                         А піду навпростець я по

                                  привіллях зелених, - 

                                          Може там і ховається

                             найдивніше із див.

Народився (4 лютого 1936, с. Миколаївка, Веселинівський район, Миколаївська область — 13 вересня 1993, Київ) — український археолог і поет, дослідник скіфської старовини.

Керівник експедиції, що, серед іншого, дослідила відомий скіфський курган Товсту Могилу та відкрила славнозвісну пектораль.

  Народився в селянській родині. Його прадіди і діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. У березні 1944 р., за кілька днів до приходу радянських військ, німці погнали його батька Миколу Івановича по етапу, де він і загинув.

Через матеріальну скруту після закінчення сільської школи-семирічки Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР  Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).

Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Продовжував писати вірші (захоплення поезією почалося ще в школі).

Після закінчення університету працював у 1965–1968 рр. редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. В цей час ближче познайомився з археологією і з археологами — зокрема, з О. І. Тереножкіним. Це знайомство на довгі роки пов'язало 

Б. Мозолевського з археологією. З 1968 р. Б. Мозолевський починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів. Найвідоміша книга про археологічні розкопки Б. Мозолевського "Скіфський степ". 

З 1969 р. Борис Мозолевський очолює Орджонікідзевську археологічну експедицію, яка продовжила дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень диктувалася широкомасш-

табними кар'єрними засобами видобутку марганцю.

Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому було знайдено на глибині 10м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. 

Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя, що виробляє нитку, було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не зустрічалось. 

Окрім наукових праць залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші Мозолевський почав ще з дитячих років. Починаючи з сьомого класу поет почав листування з Михайлом Сіренком. У листах молоді поети надсилають вірші та дають об'єктивну критику творчості один одного.

Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав у 1963 році. У кінці 60-х років, Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, у яких осмислена історія України та її сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яка писалася у 60-ті роки, навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», але не була надрукованою аж до 1996 року.

Пропонуємо ознайомитися з віршем Б. Мозолевського "Степові тюльпани"

Степові тюльпани

Уже в степу тюльпани розцвіли.

Де ще такі знайдете ви тюльпани?

Високе сонце, сизе від імли,

Мов срібний обруч, котиться степами.

Зітхає синім далеч степова,

Вітри духмяні стихли на припоні.

І низько-низько чайка проплива,

Крилом хитнувши келихи червоні.

У своїх поезіях відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого.

Помер 13 вересня 1993 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.