Василь
Симоненко пішов у вічність, спалахнувши на поетичному небосхилі яскравою
зіркою, що досі осяває українцям шлях до вершин духовності.
Легко і просто називати
себе сином народу і далеко не кожному випадає щастя бути достойним цього
високого імені. Легко і просто говорити про свою любов до України, важко і не
кожному вдається справді любити її. Він відчував себе часточкою рідного народу
і пов'язував свою долю з драматичною історією України.
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду —
Ти у грудях моїх,
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
Ці слова стали епіграфом до літературного портрета Василя Симоненка, який підготували бібліотекарі БФ№1.
Разом з користувачами згадували улюблені рядки
віршів та сторінки біографії поета.