Під такою назвою в нашій бібліотеці було оформлено мистецький калейдоскоп, що знайомив користувачів з життєвим та творчим шляхом видатної художниці.
Пабло Пікассо, якого вважають одним із найвидатніших митців XX
століття, побачивши на Міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур,
сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б
заговорити про неї цілий світ!» Між тим, Катерина Білокур, як і всі українські селяни в СРСР, не
мала навіть паспорта. Однак сила її таланту була такою, що пробилася навіть
крізь «залізну завісу».
Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівка
Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Яготинський район Київської
області).
Батьки були небідними, але дуже ощадливими. Дівчинку не пустили
до школи, щоб зекономити на одязі та взутті.
Малювати Катерина почала у дитинстві: патичком по снігу чи
вологій після дощу стежці, вугіллям по усьому, де залишався слід.
Батьки не розуміли цього захоплення дитини, сварили її за
«лінощі», а то і карали за «забудькуватість», коли дівчинка забувала про
доручену справу, заглибившись у малювання.
Квіти, квіти, квіти … У цієї людини, мабуть, була душа бджоли.
Звичайна людина не змогла б побачити світ таким, яким бачила його українська
художниця Катерина Білокур. З квітки на квітку в пошуках божественної поживи,
все життя в обіймах квітів…
Квіти для
Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи
не рвала, бо вважала це вбивством. Малюючи квіти, Білокур ішла з мольбертом до
них і працювала над картиною біля мальв чи кущів жоржин.
Часто,
задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато
кілометрів, поки не знаходила її.
Немає коментарів:
Дописати коментар