пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.


Так ніхто не кохав



 "Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає...". З такими словами звернулася до студентів Європейського університету завідуюча бібліотеки-філії №1 Семенюк Валентина Іванівна, які були запрошені на свято Дня святого Валентина.
  Бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна розповіла, як виникло це свято, привітала всіх закоханих і побажала їм високих і чистих почуттів.


  Ведучі розповіли історії про велике і вірне кохання. Тут була історія юної іспанки Марії деле Консепсьон та росіянина Миколи Резанова. Прозвучала рок-опера "Юнони і Авось".


Кончіта - Марія деле Консепсьон

Микола Резанов
Із заохоченням слухали студенти про Мокрину Юрзук і Луїджі Педуто. були використані документальні фрагменти з передачі "Жди меня"2004 року.




Мокрина Юрзук і Луїджі Педуто

Проілюстрували пам'ятник, який увіковічнює любов цих двох людей. 

Його відкрито в Києві в Маріїнському парку. Ця любов стане історією, легендою. І коли звучала знаменита пісня "Аве Марія" уявлялось, що італійський католик освічується в любові православній християнці, яку називав своєю Марією.
  Звучали історії Пенелопи і Одіссея, Марини Владі і Володимира Висоцького, Софії і Станіслава Потоцького, пісні, вірші про кохання, а "Чарівна скринька" подарувала кожному студенту вислів-перлину про кохання.
  Цій темі була присвячена книжкова виставка "Так ніхто не кохав".



Студенти, які були запрошені на свято День святого Валентина
Студенти слухають цікаві історії


четвер, 5 лютого 2015 р.

До 80-ти річчя з дня народження В.Симоненка

«Я – українець …»

        Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників.
Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусiднiх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.).  Через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка.                     Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).
Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія. 1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспiрантури Iнституту лiтератури  АН УРСР, але…
Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка, яка закінчилась приводом до міліції.
 Правоохоронці безцеремонно скрутили Василеві руки і жорстоко побили. У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим . А невдовзі хвороба поклала поета у ліжко, пішов поговір,що у нього рак. На жаль,це була правда.
           14 грудня 1963 року навіки зупинилося  його молоде серце,що переболіло усіма людськими долями.
        Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки", "Казка про Дурила".
      Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т. Шевченка у 1995 р.
5 лютого 2014 року  Черкаська обласна  державна адміністрація прийняла рішення “Про відзначення ювілею В. Симоненка 8 січня 2015 року” згідно постанови Верховної ради від 27.04.2013 року. 
 З нагоди цієї дати відбулися урочистості в міському Будинку вчителя.


           Літературно-музична композиція «Я - українець» (за участю  бібліотеки-філії №1, працівників Будинку вчителя і учнів шкіл міста, хору «Ластівка») – це ключ до розуміння біографічного і літературного світу поета. Завдяки творчому таланту учасників композиції, постать Симоненка відрізняється цілковитою самобутністю, щирістю, талантом, патріотизмом і мудрістю.

Книжкова виставка "Симоненкове слово живе"












Хор «Ластівка» виконує пісню «Виростеш ти, сину...»



Учні шкіл м. Умань читають вірші  В.Симоненка






"В мене була лиш мати..." - інсценізація вірша Симоненка "З дитинства"



Марина Павленко про вплив на її творчість Василя Симоненка







Подарунок БФ№1 від письменниці Марини Павленко



 
                       


Світлини на згадку
































субота, 29 листопада 2014 р.


Україна 1932-1933 років у безодні пекла

Страшною трагедією для українського народу став Голодомор 1932-1933 рр.
Основною передумовою і причиною Голодомору була:
 - політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів.
 У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р.
Злочинна політика комуністичного режиму.
У 1932 р. Україна не виконала план хлібозаготівель. Для вилучення хліба із республіки в Україну прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. До організації Голодомору в Україні були безпосередню причетні секретар ЦК ВКП(б) Л. Каганович, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України В. Чубар та інші вищі керівники. Уповноважений ЦК ВКП(б) П. Постишев очолив компанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян. До виконання плану хлібозаготівлі окремі адміністративно-територіальні одиниці України заносилися на «чорну дошку». До республіки припинялися постачання товарів, вилучалися продовольчі і посівні фонди. Це фактично прирікало людей на голодну смерть.
7 серпня 1932 р. було прийнято закон про охорону соціалістичної власності, який в народі назвали «законом про п'ять колосків». За крадіжку колгоспної власності передбачався розстріл із конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна.
На початку 1933 р. в Україні фактично не залишалося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть Голод охопив також інші зернові райони СРСР - Поволжя, Кубань, Північний Кавказ.
Але найжахливіших масштабів голод набув саме в Україні. Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто зустрічалися випадки людожерства і трупожерства. А цього часу на сусідніх залізничних станціях під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі - за кордон.
Трагічні події Голодомору покрила завіса мовчання. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної та радянської громадськості. Уражені голодом райони були оточені внутрішніми військами, що завертали тих, хто намагався дістатися міста. Охоплені розпачем батьки, намагаючись врятувати дітей, везли їх у міста і залишали там - у лікарнях, магазинах або прямо на вулицях.
Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були великі масові жертви. Дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік.
З нагоди вшанування пам’яті жертв Голодомору в Будинку вчителя відбулася зустріч із студентами Європейського університету. Для студентів була підготовлена книжкова виставка «Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні». З цією виставкою ознайомила бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна.

Відбувся перегляд мультимедійної презентації документальних матеріалів про Голодомор, який підготувала Поцелуйко Оксана Іванівна. 

четвер, 23 жовтня 2014 р.

Спасибі, солдати, за подвиг століття

Під такою назвою в бібліотеці – філії №1 пройшла година пам’яті, присвячена 70-річчю визволення України від фашистських загарбників. На міроприємство були запрошені старшокласники загальноосвітньої школи №1 та №5.
 Бібліотекар Циктор О.О. ознайомила присутніх з книгами, які висвітлювали боротьбу українського народу за свободу.


Школа №1

Школа №5


 Директор музею освіти Лисогора В.В. розповіла, якою ціною далась нашому народові ця перемога, про антифашистський рух опору. Валентина Василівна  відмітила, що визволення України тривало майже два роки. За неї вели жорстокі бої п’ять фронтів, зупинились вона на форсуванні Дніпра, розгромі ворожих військ під Корсунь-Шевченківським, що були віхами переможного наступу.



Наприкінці серпня 1944 року гітлерівців вигнали майже з усієї Західної України, а в жовтні, у ході Карпатсько-Ужгородської операції, завершилось визволення всієї території України. 27 жовтня 1944 року фашисти залишили Ужгород, а наступного дня решту населених пунктів Закарпаття.

Учні ознайомились з книжковою виставкою «Згадаємо величні ті роки», яку підготувала бібліотекар Груба Я.Г. 







субота, 18 жовтня 2014 р.

Літературний фестиваль

«Умань поетична»
Є щось святе в словах мій рідний край.
 Для мене – це матусі пісня ніжна,
 І рідний сад від квіту білосніжний,
І той калиновий у тихім лузі гай!
Для мене – це твої стежки й мої,
В містах і селах стоптані любов’ю,
Й пісень людські прозорі ручаї,
 Усе, що серцю рідне невимовно…

04 жовтня 2014 року,  в день нашого міста, на центральній площі відбувся літературний фестиваль «Умань поетична», який проходив в номінаціях:
-                    «Умань читає Шевченка»
-                    «Славимо тебе, рідна Умань»
-                    «І знов кров за незалежність»


Розпочала фестиваль та привітала всіх жителів та гостей нашого міста із святом - голова Уманського літературного об’єднання «ЛІТО» - Ніна Степанівна Михайлова.


Ведучими були: бібліотекар БФ№1 – Груба Яна Григорівна та бібліотекар БФ№2 – Гладка Світлана Леонідівна. 



1 номінація - «Умань читає Шевченка»:
2014 рік – оголошено роком Т.Г.Шевченка. Під геніальним пером великого Кобзаря українська мова не тільки заграла всіма барвами своїми, а й запалала гнівним вогнем протесту, заясніла великою силою любові.


В цій номінації виступили:
Поправка Оксана (НВК №6) – «Я вірю» (Про Шевченка);
Бондар Наталія (НВК №7) – Уривок «І мертвим і живим» (Т.Г.Шевченко);

2 номінація «Славимо тебе, рідна Умань»
Кожен митець слова – справжній син і донька своєї матері України, якій вони дарують свої одкровення – зізнання в любові до Батьківщини, рідного міста, того святого місця, де вони народилися!


В цій номінації виступили:
Козловець Олег (ЗОШ №1) – «Моє місто», автор Р.В. Філонок;
Малишевська Катерина (Гімназія) – Із циклу «Софіївські сонети», автор М.Павленко;
Кальна Тетяна (Гімназія) – Із циклу «Софіївські сонети», автор М.Павленко;
Старощук Владислав (Гімназія)  - Із циклу «Софіївські сонети», автор М.Павленко;
Бевз Євген (Гімназія) – «Софіївка-краси перлина», автор М.Мазурик;
Гринчак Анна (ЗОШ №7) – «Уманським дівчатам», автор В.Симоненко;
Микульський Дмитрій (НВК №7) – «Умань», авторський вірш;
Харченко Дар’я (ЗОШ №8) – «Моє місто», авторський вірш;
Міщук Михайло (БДЮТ) – «Завітай до міста Умань»,  авторський вірш;
Дука Анастасія (НВК №10-медична гімназія) – «Софіївці» не личили дощі, автор М.Павленко;

3 номінація «І знов кров за незалежність»
Людина завжди має пам’ятати звідки вона родом і де її коріння, знати історію своєї країни і свого народу, його мову, звичаї і культуру.
В цій номінації виступили:
Міщук Михайло (ЗОШ №3) – «Україна в журбі», автор Н. Пестерова;
Аніканова Влада (ЗОШ №3) – «Тобі, Україно», авторський вірш;
Воєдило Віктор (ЗОШ №11) – «Немає пощади», автор М.Бажан;
П’янчук Яна (ЗОШ №12) – «Україна незалежна», автор О.Ліщук;
Циганенко Єлизавета (ЗОШ №15) – «Я хочу жити в Україні», автор О.Ліщук;
Єфіменко Валерія (НВК-педогогічний ліцей) – «Моя Україно», автор М.Верещак;
Дзисюк Дарія  (НВК-педогогічний ліцей) – «Тобі, Україно», автор Т.Смілянець;
Майдянюк Вероніка (НВК-педогогічний ліцей) – «І знову босоніж, моя Україно…», автор Н. Амар.