середа, 21 жовтня 2015 р.


Віки живуть в старому фоліанті

  Мистецький вернісаж "Віки живуть в старому фоліанті" був присвячений Міжнародному дню пам'яток і визначних місць. І відбувся в бібліотеці-філії №1 16 квітня 2015 року.
  Читачі бібліотеки ознайомилися зі світовими пам'ятками культури, визначними майстрами минулого і сучасного світу.
  Розпочиналась розповідь з часів античності і користувачі бібліотеки ознайомилися з 7 чудесами світу:

Піраміда Хеопса


Храм Артеміди


Сади Семіраміди


Статуя Зевса


Мовзолей в Галікарнасі


Александріївський маяк


Колос Родоський


  Були представлені і пізніше побудовані величні споруди. Так, присутні ознайомились з проектом швейцарського міліонера Бернара Вебера, який називається "Нові сім див світу".



  Відбулося знайомство з іспанським генієм-архітектором Антоніо Гауді



Казковим містечком Альберобелло (містом трулів), яке побудоване без цементу з дивовижними будівлями світу














Сміх - це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя



В цей день працівники бібліотеки дарували кожному читачеві смішинку: гумористичний вірш, анекдот, жартівливу пісню, гумор у виконанні популярних артистів кіно та естради.
Анекдот
Чоловік вдарив по столі:
- Хто в домі хазяїн?Дружина:- Ну я, і що?- Нічого, просто так запитав.


Занедужав наш Омелько,
Кілька літ хворів.
Побував у кабінетах
Всяких лікарів.
Порошки й пілюлі всякі
Без кінця ковтав,
Доки висох, як тараня,
Аж зеленим став.
На дослідження недавно
Він в лікарню ліг.
Терапевт його облапав
З голови до ніг.
Всю історію хвороби
Пильно прочитав:
Скільки з'їв пілюль Омелько,
Скільки поковтав.
Прочитав і довго думав:
Дати щось нове –
Порошки якісь, пілюлі?
Чи нехай живе?..


вівторок, 20 жовтня 2015 р.

Я долю вибрала собі сама

19 березня виповнилось 85 з дня народження української письменниці Ліни Костенко.


"Не кожному дано творити поезію, проте кожен може навчитися її відчувати і розуміти, бо поезія це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі, особлива етика, то ж нехай сьогодні "тендітні пальці етики" торкнуться вашого серця та вуст".
  У шерензі імен першорядних сучасних письменників стоїть ім'я Ліни Костенко. ЇЇ ім'я стало синонімом унікальної творчої біографії, вмінням піднятися над сірістю і примітивністю.
  Вона ніколи й ніде не схибила, жодним чином не оступилася своїми високими принципами, не йшла на компроміс зі своїм сумлінням.
  Такими словами розпочався вечір, присвячений річниці Ліни Костенко і на який були запрошені студенти педагогічно та Європейського університетів.
  Ведучі Семенюк В. І., Циктор О.О. розповіли про життєвий і творчий шлях письменниці, читали її вірші, зупинились на прозовому творі Ліни Костенко "Записки українського самашедшого".
З особливою увагою слухали студенти про останню збірку поезій Л. Костенко. На передодні 85-річчя поетеса передала збірку своїх поезій батальйону "Київ-1".
На одній з титульних сторінок слова:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви
Куди ж ви дивитесь народи?!
Сьогодні ми, а завтра - ви!..

Вона й сьогодні боєць, вона й сьогодні, в свої 85, з народом.
Студенти продивились фрагменти з життя письменниці, кліп "Все на світі треба" вірші у виконанні Злати Огневич, пісні у виконанні Ольги Богомолець, відео "Моя любов", "Мій перший вірш" Богдана Ступки. В кінці міроприємства були роздані роздруковані вірші Л. Костенко і кожен учасник "доторкнувся устами" до високих поетичних віршів 
Л. Костенко, тобто кожен учасник вголос читав її вірші.
  На закінчення Семенюк В. І. ознайомила учасників з книжковою виставкою.







пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

              Такими ніжними і теплими словами бібліотека привітала своїх читачок і подарувала кожній жінці вірш Ніни Виноградської.
Весна. Жінка. Краса
Красива жінка, як земля мінлива,
В її очах закохані світи.
Щаслива жінка. Так, вона Щаслива!
Так дай їй, Боже, віру зберегти!

Красива жінка, як земля мінлива.
Вона сама є щастям для людей,
Адже дарує їм промінчик щастя.
Багата серцем по землі іде...




 Леся Українка - одна з найяскравіших постатей в українській літературі.
 Родовід майбутньої письменниці сягає своїм корінням у глибину далеких століть і має багату історію. Косачі належали до славного роду, котрий ще у XIV-XV століттях відігравав важливу роль в історії того краю.

В сім'ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос. І весь час книги, книги, книги. Все це слухала майбутня поетеса, отримуючи знання, проймаючись поетичним духом того часу. А згодом і сама почала писати свої вірші.
   
Донька Прометея, як називали її в народі, несла людям красу своєї поезії, незважаючи на важкі випробування, які випали на її долю.

Бібліотека-філія №1 разом з працівниками Будинку вчителя провели урочистості до 144-х роковин від дня народження Лесі Українки.

      Слово Лесі і слово про Лесю слухали учні шкіл міста, які були запрошені на це свято.








































       

Так ніхто не кохав



 "Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає...". З такими словами звернулася до студентів Європейського університету завідуюча бібліотеки-філії №1 Семенюк Валентина Іванівна, які були запрошені на свято Дня святого Валентина.
  Бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна розповіла, як виникло це свято, привітала всіх закоханих і побажала їм високих і чистих почуттів.


  Ведучі розповіли історії про велике і вірне кохання. Тут була історія юної іспанки Марії деле Консепсьон та росіянина Миколи Резанова. Прозвучала рок-опера "Юнони і Авось".


Кончіта - Марія деле Консепсьон

Микола Резанов
Із заохоченням слухали студенти про Мокрину Юрзук і Луїджі Педуто. були використані документальні фрагменти з передачі "Жди меня"2004 року.




Мокрина Юрзук і Луїджі Педуто

Проілюстрували пам'ятник, який увіковічнює любов цих двох людей. 

Його відкрито в Києві в Маріїнському парку. Ця любов стане історією, легендою. І коли звучала знаменита пісня "Аве Марія" уявлялось, що італійський католик освічується в любові православній християнці, яку називав своєю Марією.
  Звучали історії Пенелопи і Одіссея, Марини Владі і Володимира Висоцького, Софії і Станіслава Потоцького, пісні, вірші про кохання, а "Чарівна скринька" подарувала кожному студенту вислів-перлину про кохання.
  Цій темі була присвячена книжкова виставка "Так ніхто не кохав".



Студенти, які були запрошені на свято День святого Валентина
Студенти слухають цікаві історії


четвер, 5 лютого 2015 р.

До 80-ти річчя з дня народження В.Симоненка

«Я – українець …»

        Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників.
Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусiднiх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.).  Через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка.                     Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).
Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія. 1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспiрантури Iнституту лiтератури  АН УРСР, але…
Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка, яка закінчилась приводом до міліції.
 Правоохоронці безцеремонно скрутили Василеві руки і жорстоко побили. У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим . А невдовзі хвороба поклала поета у ліжко, пішов поговір,що у нього рак. На жаль,це була правда.
           14 грудня 1963 року навіки зупинилося  його молоде серце,що переболіло усіма людськими долями.
        Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки", "Казка про Дурила".
      Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т. Шевченка у 1995 р.
5 лютого 2014 року  Черкаська обласна  державна адміністрація прийняла рішення “Про відзначення ювілею В. Симоненка 8 січня 2015 року” згідно постанови Верховної ради від 27.04.2013 року. 
 З нагоди цієї дати відбулися урочистості в міському Будинку вчителя.


           Літературно-музична композиція «Я - українець» (за участю  бібліотеки-філії №1, працівників Будинку вчителя і учнів шкіл міста, хору «Ластівка») – це ключ до розуміння біографічного і літературного світу поета. Завдяки творчому таланту учасників композиції, постать Симоненка відрізняється цілковитою самобутністю, щирістю, талантом, патріотизмом і мудрістю.

Книжкова виставка "Симоненкове слово живе"












Хор «Ластівка» виконує пісню «Виростеш ти, сину...»



Учні шкіл м. Умань читають вірші  В.Симоненка






"В мене була лиш мати..." - інсценізація вірша Симоненка "З дитинства"



Марина Павленко про вплив на її творчість Василя Симоненка







Подарунок БФ№1 від письменниці Марини Павленко



 
                       


Світлини на згадку