четвер, 18 лютого 2016 р.

В горнилі локальних конфліктів







        11 лютого 2016 року у бібліотеці-філії №1 був проведений захід до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року. День пам'яті був проведений для студентів Європейського університету і ми розпочали його такими словами:

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.
Геройство. Біль. Дочасна сивина.
Прокляття чаша випита до дна.
Жорстока тиша. Вибухоподібна
Війна. Війна. Війна.

Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна розповіла студентам про конфлікти, які відбувалися в різних куточках світу, а далі повели розмову про страшну і пекельну війну в Афганістані. 
  Найпекучішою сторінкою в історії локальних конфліктів була афганська війна, брудна, неоголошена… Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3млн.чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. Температура повітря 50 градусів в долинах, -10 – в горах. Поширена малярія, гепатит та інші хвороби. 
     27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Офіційна мета введення  — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником. У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. 
           Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. 160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування, 3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні. 
  Студенти Європейського університету слухали матеріал з цікавістю, пишалися героїзмом солдатів, які захищали свою країну, які йшли під кулі, не шкодуючи свого життя.





 Минають дні, ідуть роки.
Життя  листки перегортає.
А  біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.









       Бібліотекарі Циктор Ольга Олександрівна та Пилипенко Катерина Володимирівна згадали про наших земляків, наших уманчан, які також воювали в Афганістані. Наприклад, Олексій Борисович Ногін, потрапивши в Афганістан отримав старенький КАМаз з вибитим лобовим склом та прошитою кулями кабіною. Замінивши скло та замазавши діри від куль пластиліном (який, до речі, був там великою рідкістю), він, відремонтувавши ледь живу машину, вирушив у свій перший рейс. На жаль, його автомобіль підірвався на міні-ловушці. Сильний вибух скинув порожній камаз в прірву, глибиною 40м. Він дивом залишився живим. А далі було 5 складних операцій та 10 місяців по госпіталях. Додому він не писав довго, мати лише по лікарняному запаху вітальної листівки здогадалася, що з її сином щось трапилось.
      Не оминула афганська доля і Сергія Мельника. Девіз його життя: «Якщо не я, то хто?». Перебуваючи в Афганістані, він згадує, як їх загін в кількості 30 осіб затиснули в ущелині. Закінчилась їжа. Тільки холодна вода в річці, а за 200 м від їх схованки сад, але ж дібратись до нього і назад треба під обстрілом. І Сергій вирішив ризикнути. Туди духи пропустили, а коли поверталися назад з мішками яблук, слив і груш – вкрили вогнем. Всі мішки були прострілені, але повернулись живими. Останній бій теж з його правила: «Якщо не я, то хто?». Будучи на схилі гори, почали окопувались, раптом Сергій почув своєрідний звук: спрацював запал гранатів – негайно зірветься. Єдине, що встиг зробити – це крикнути хлопцям і розіпхнути їх від себе. Граната розірвалася уже біля нього - контузія, важке поранення. Довге лікування в госпіталі. Повернувся в Умань в 1987 році.
       Також згадували наших воїнів-інтернаціоналістів таких як: Юрій Васильович Майданюк та Олег Зайченко, який на даний час очолює Раду воїнів-інтернаціоналістів Уманщини.

   

       Бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна розповіла про наших земляків, які не повернулися з Афганської землі: Олександра Захаревського та Володимира Майка. 


          Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна представила альбом з фотографіями загиблих воїнів-афганців.
       



     Також студенти прослухали пісні О. Розенбауна "Чорний тюльпан", І. Шведової "Белый танец", подивилися фрагмент із фільму "9 рота" та ознайомилися із книжковою виставкою "В горнилі локальних конфліктів".

Студент проглядає книгу С. Алексеевич 
"Цинкоые мальчики".








                 Також студенти переглянули фільм Олексія Поборцева "Афганці".



      Слава, воїнам-афганцям. Низький уклін від усіх земляків. А всім присутнім ми побажали здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому – Україна.
  
16 лютого у Будинку вчителя відбулася зустріч воїнів-афганців на чолі з Олегом Зайченком. З вітальним словом до присутніх звернувся Цебрій О. В. і вручив нагороди воїнам-інтернаціоналістам.













              На зустрічі звучали пісні про Афганістан у виконанні 
В. Г. Трояна.



        Всі присутні ознайомилися з книжковою виставкою, яку оформили працівники бібліотеки-філії №1.




                                                                        



четвер, 4 лютого 2016 р.

РОМАНТИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 З нагоди 80-ї річниці українського археолога, історика, поета Бориса Мозолевського, у бібліотеці філії №1 відбулася презентація книги "Скіфський степ".

                         Мозоле́вський Бори́с 

                           Микола́йович

Тільки ви в мене вірте, й не
сумніться на краплю,
Бо в цім світі безмежнім
- за світами світи.
Не потраплю до Індії - 
до Америки втраплю.
Треба тільки шукати,
треба тільки іти.
                                                    Не піду по натоптаній, -   там затісно й без мене
                                                Не піду по находженій, -
                                              хтось же там та ходив.
                                         А піду навпростець я по
                                  привіллях зелених, - 
                                          Може там і ховається
                             найдивніше із див.

Народився (4 лютого 1936, с. Миколаївка, Веселинівський район, Миколаївська область — 13 вересня 1993, Київ) — український археолог і поет, дослідник скіфської старовини.
Керівник експедиції, що, серед іншого, дослідила відомий скіфський курган Товсту Могилу та відкрила славнозвісну пектораль.
  Народився в селянській родині. Його прадіди і діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. У березні 1944 р., за кілька днів до приходу радянських військ, німці погнали його батька Миколу Івановича по етапу, де він і загинув.
Через матеріальну скруту після закінчення сільської школи-семирічки Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ. Поступив до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР  Г. Шоніним і Г. Добровольським. Училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану з радикальним скороченням радянської армії (1956).
Після демобілізації переїхав до Києва, де протягом майже 10 років працював кочегаром. Без відриву від роботи з 1958 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Продовжував писати вірші (захоплення поезією почалося ще в школі).
Після закінчення університету працював у 1965–1968 рр. редактором у видавництві «Наукова думка» (Київ), редагуючи видання з археологічної тематики. В цей час ближче познайомився з археологією і з археологами — зокрема, з О. І. Тереножкіним. Це знайомство на довгі роки пов'язало 
Б. Мозолевського з археологією. З 1968 р. Б. Мозолевський починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев'яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів. Найвідоміша книга про археологічні розкопки Б. Мозолевського "Скіфський степ". 

З 1969 р. Борис Мозолевський очолює Орджонікідзевську археологічну експедицію, яка продовжила дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень диктувалася широкомасш-
табними кар'єрними засобами видобутку марганцю.


Особливе місце в дослідженнях Б. Мозолевського посідають розкопки кургану Соболева Могила влітку 1991 р. У ньому було знайдено на глибині 10м багате поховання скіфського жерця, дівчинки і хлопчика. 
Похований можновладець мав масивну золоту гривну, браслети, футляр для лука і стріл, нагайку, меч, набір ритуального посуду — ріг, келих, кубок. За головою небіжчика лежали чотири списи та п'ять сагайдаків зі стрілами. У боковій камері серед господарських речей з-поміж срібного намиста лежало набірне кістяне веретено. Це знаряддя, що виробляє нитку, було символом жрецтва, покликання якого здійснювати зв'язок між людьми, світами й часом. Так відбулось відкриття поховання, яке раніше не зустрічалось. 
Окрім наукових праць залишив у спадок значний поетичний доробок. Писати вірші Мозолевський почав ще з дитячих років. Починаючи з сьомого класу поет почав листування з Михайлом Сіренком. У листах молоді поети надсилають вірші та дають об'єктивну критику творчості один одного.
Свою першу збірку поезій «Начало марта» видав у 1963 році. У кінці 60-х років, Б. Мозолевський почав писати українською мовою, створивши книги поезій, у яких осмислена історія України та її сучасність: «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991). Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яка писалася у 60-ті роки, навіть одержала другу премію в конкурсі «Євшан-зілля», але не була надрукованою аж до 1996 року.
Пропонуємо ознайомитися з віршем Б. Мозолевського "Степові тюльпани"
Степові тюльпани
Уже в степу тюльпани розцвіли.
Де ще такі знайдете ви тюльпани?
Високе сонце, сизе від імли,
Мов срібний обруч, котиться степами.
Зітхає синім далеч степова,
Вітри духмяні стихли на припоні.
І низько-низько чайка проплива,
Крилом хитнувши келихи червоні.
У своїх поезіях відкрив найтонші ліричні переживання й роздуми над долею України у ракурсі її історичного минулого.
Помер 13 вересня 1993 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

пʼятниця, 29 січня 2016 р.


      29 січня українська громадськість відзначає День пам’яті героїв Крут.
 98 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху. 
29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 4-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.
В бібліотеці-філії №1 була оформлена виставка «І пам’яттю не оминути Крут». Також наші читачі переглянули невеликий документальний фільм "Пам'яті героїв Крут".

Отож, згадаймо доблесть молодих людей, які десятки років перед нами мріяли і боролися за сильну Українську державу. Їхній подвиг – це наші святощі, єдині й нероздільні для всіх, хто живе на українській землі. Повертаймося до своїх основ і вчімося після всіх минулих випробувань жити як одна велика й сучасна нація, що має власну історію, поважає себе і здатна досягти найвищих цілей.

вівторок, 19 січня 2016 р.


                                                                                   Обніміться ж, брати мої,
                                                                                   Молю вас, благаю!

                                                                                                    Т. Шевченко
         Боротьба українського народу за соборність своїх земель   - одна з важливих сторінок нашого минулого. День 22 січня 1919 року ввійшов  до національного календаря,  як велике державне свято  - День Соборності України.  Саме тоді на площі перед Київською  Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: було проголошено злуку  Української  народної республіки і Західноукраїнської республіки.
          Саме цій даті присвячена  інформаційна вітрина « Соборна  мати – Україна одна на всіх, як оберіг», яку підготувала  бібліотекар Пилипенко К. В. Матеріали, представлені на виставці, акцентують увагу на історичних фактах, що передували злуці на об’єднавчому русі, який наприкінці  1918 початку 1919 року охопив майже всю Україну: це книги, періодичні видання, світлини, документи, що висвітлюють період діяльності ЗУНР і УНР. В день злуки були проведені святкові богослужіння, в яких приймали участь єпіскоп черкаський Назарій та єпіскоп уманський Дмитро.
        Виставка закликає берегти, пам’ятати і творити історію. Лише  соборна, незалежна і вільна Україна має шанс увійти до спільноти процвітаючих країн, як рівноправний і перспективний партнер Європи.


         Тож  вивчаймо свою історію, цінуймо здобутки попередників і творімо власну історію.

16 січня - Інформаційний день

            Висвітлені питання сучасних навчальних техногологій, дистанційні форми освіти, використання ресурсів інтернету, електронних підручників. Педагоги міста поділились своїм досвідом роботи.






четвер, 17 грудня 2015 р.

Поетична кав'ярня



8 грудня в Будинку вчителя відбувся захід «Поетична кав’ярня». До поетичної кав’ярні були запрошені знавці сучасної української поезії – учні 11 класу НВК №7-колегіуму, разом з їхньою наставницею Л. Д. Матвієнко. Вони презентували вірші відомого українського поета Бориса Олійника. Також були присутні освітяни – поети-аматори, чиї поетичні душі не залишились байдужими до осіннього різнобарв’я нашої маленької Батьківщини. Були запрошені вчителі нашого міста: вчитель української мови та літератури ЗОШ №1 –  Раїса Філонок, викладач української мови та літератури в гімназії  – Жанна Пархета, вчитель української мови і літератури в ЗОШ №3 –  Олена Черкавська,  лаборант в ЗОШ № 3 – Тетяна Дмитрук, вчитель української мови і літератури в ЗОШ №4 – Ірина Волинська, викладач української мови і літератури в НВК №7-колегіуму – Людмила Лісова, вчитель початкових класів НВК №7-колегіуму – Надія Мельник, вчитель української мови і літератури в ЗОШ№10–медичній гімназії – Людмила Фоменко, учитель української мови і літератури в ЗОШ №14 – Катерина Сингаївська, керівник гуртка образотворчого мистецтва НВК№24 – Олег Сирота, музичний керівник ДНЗ №30 – Галина Сиплива, керівник гуртка «Радіодиктор» при Будинку дитячої та юнацької творчості – Лариса Шпортко, в минулому вчитель історії та основ правознавства, а нині науковець краєзнавчого музею – Ірина Мінова.
На заході також були присутні представники методичного кабінету відділу освіти – Флюдренко Олена Анатоліївна та Петренко Ольга Петрівна. Також працівники бібліотеки-філії №1: завідуюча бібліотекою Семенюк Валентина Іванівна, бібліотекарі Циктор Ольга Олександрівна та Пилипенко Катерина Володимирівна.
Всі запрошені читали та декламували вірші про осінь, здебільшого це були власні вірші, а також поезії, які торкнулися душі та серця, надихали на теплий осінній настрій, несли в собі чарівність кольорів осені та почуття справжнього, ніжного кохання.


ВО директора Будинку вчителя Лисогора Валентина Василівна прочитала вірш «Осінь», «Чари осені» Тамари Волинської із збірки поезій вчителів міста Умані «Калиновий цвіт». Завідуюча бібліотеки-філії №1 Семенюк Валентина Іванівна розповіла легенду про осінь, про її щедрі дари. Бібліотекар Пилипенко Катерина Володимирівна виступила з віршем Тамари Волинської «Золота заметіль» із збірки поезій вчителів міста Умані «Калиновий цвіт». Вірші в цій збірці надихають на роздуми про прекрасну пору року осінь, на роздуми душевного стану людини, на мрії про прекрасне почуття любові.



В кінці свята голова міськкому профспілки працівників науки і освіти України Кузьменко Любов Андронівна побажала всім присутнім творчих злетів та здійснення бажань, успіхів у всіх починаннях, щоб наша поетична кав’ярня поширювалась новими талантами.  

                                                                                                                                    

середа, 16 грудня 2015 р.

Повір у себе


      3 грудня - день, присвячений людям з обмеженими можливостями. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя. 2 грудня працівники Будинку вчителя разом із бібліотекою-філією №1 провели прекрасне свято для дітей з обмеженими можливостями. Були запрошені діти з різних шкіл міста, які показували неймовірні таланти.
Білоусов Антон ЗОШ №3 виступив з піснею С. Вакарчука «Надія є», Артикула Ростислав ЗОШ №3 разом із друзями виступив із піснею «Ой під вишнею під черешнею», Бондаренко Анастасія ЗОШ №9 виконала пісню «Зимонька зима», Кучер Віталій, учень міської гімназії, виконав «Пісню про маму», Салабай Юлія з сестрою Ольгою заспівали пісню «Черемшина», Заболотна Софія, учениця міської гімназії, виконала танець «ча-ча-ча», Близнюк Іван ЗОШ №5 показав неймовірні акробатичні здібності, Маринич Нікіта продекламував вірш «Ходит наша бабушка», Шаповал Дмитро ЗОШ №11 продекламував гумореску Павла Глазового, Чернюк Катерина ЗОШ №3 прочитала вірш В. Бондаренка «Батьківщина», Червонюк Анна виступила з віршем Ірини Голків «Прощання», Добровольський Максим ЗОШ №5 виступив з віршем А. Костецького «Не хочу».





















Для цих діток та всіх запрошених гостей бібліотека-філія №1 підготувала виставку «Терапія ДоброТИ», на якій були представлені книги для дітей та фото, на яких зображені таланти дітей з обмеженими можливостями. Це діти, які дарують радість, щастя, сонячні посмішки та надію у краще майбутнє.














Також на святі були представлені творчі роботи дітей.

На святковому вечорі виступили ВО Відділу освіти Мельник О. І. та завідуюча Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради Кучер Г. М. Також кожній дитині вручили солодкий подарунок. 


     Матеріали заходу висвітлювали телекомпанія "Умань" та "Сатурн".