В горнилі локальних конфліктів

        11 лютого 2016 року у бібліотеці-філії №1 був проведений захід до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначається в Україні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року. День пам'яті був проведений для студентів Європейського університету і ми розпочали його такими словами:

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна

Війна. Війна. Війна.

Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна розповіла студентам про конфлікти, які відбувалися в різних куточках світу, а далі повели розмову про страшну і пекельну війну в Афганістані. 

  Найпекучішою сторінкою в історії локальних конфліктів була афганська війна, брудна, неоголошена… Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3млн.чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. Температура повітря 50 градусів в долинах, -10 – в горах. Поширена малярія, гепатит та інші хвороби. 

     27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Офіційна мета введення  — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником. У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. 

           Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів. 160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування, 3383 із них повернулися додому в цинкових трунах. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні. 

  Студенти Європейського університету слухали матеріал з цікавістю, пишалися героїзмом солдатів, які захищали свою країну, які йшли під кулі, не шкодуючи свого життя.

 Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

       Бібліотекарі Циктор Ольга Олександрівна та Пилипенко Катерина Володимирівна згадали про наших земляків, наших уманчан, які також воювали в Афганістані. Наприклад, Олексій Борисович Ногін, потрапивши в Афганістан отримав старенький КАМаз з вибитим лобовим склом та прошитою кулями кабіною. Замінивши скло та замазавши діри від куль пластиліном (який, до речі, був там великою рідкістю), він, відремонтувавши ледь живу машину, вирушив у свій перший рейс. На жаль, його автомобіль підірвався на міні-ловушці. Сильний вибух скинув порожній камаз в прірву, глибиною 40м. Він дивом залишився живим. А далі було 5 складних операцій та 10 місяців по госпіталях. Додому він не писав довго, мати лише по лікарняному запаху вітальної листівки здогадалася, що з її сином щось трапилось.

      Не оминула афганська доля і Сергія Мельника. Девіз його життя: «Якщо не я, то хто?». Перебуваючи в Афганістані, він згадує, як їх загін в кількості 30 осіб затиснули в ущелині. Закінчилась їжа. Тільки холодна вода в річці, а за 200 м від їх схованки сад, але ж дібратись до нього і назад треба під обстрілом. І Сергій вирішив ризикнути. Туди духи пропустили, а коли поверталися назад з мішками яблук, слив і груш – вкрили вогнем. Всі мішки були прострілені, але повернулись живими. Останній бій теж з його правила: «Якщо не я, то хто?». Будучи на схилі гори, почали окопувались, раптом Сергій почув своєрідний звук: спрацював запал гранатів – негайно зірветься. Єдине, що встиг зробити – це крикнути хлопцям і розіпхнути їх від себе. Граната розірвалася уже біля нього - контузія, важке поранення. Довге лікування в госпіталі. Повернувся в Умань в 1987 році.

       Також згадували наших воїнів-інтернаціоналістів таких як: Юрій Васильович Майданюк та Олег Зайченко, який на даний час очолює Раду воїнів-інтернаціоналістів Уманщини.

   

       Бібліотекар Циктор Ольга Олександрівна розповіла про наших земляків, які не повернулися з Афганської землі: Олександра Захаревського та Володимира Майка. 

          Завідуюча БФ №1 Семенюк Валентина Іванівна представила альбом з фотографіями загиблих воїнів-афганців.

       

     Також студенти прослухали пісні О. Розенбауна "Чорний тюльпан", І. Шведової "Белый танец", подивилися фрагмент із фільму "9 рота" та ознайомилися із книжковою виставкою "В горнилі локальних конфліктів".

Студент проглядає книгу С. Алексеевич 

"Цинкоые мальчики".

                 Також студенти переглянули фільм Олексія Поборцева "Афганці".

      Слава, воїнам-афганцям. Низький уклін від усіх земляків. А всім присутнім ми побажали здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, названому – Україна.

  

16 лютого у Будинку вчителя відбулася зустріч воїнів-афганців на чолі з Олегом Зайченком. З вітальним словом до присутніх звернувся Цебрій О. В. і вручив нагороди воїнам-інтернаціоналістам.

              На зустрічі звучали пісні про Афганістан у виконанні 

В. Г. Трояна.

        Всі присутні ознайомилися з книжковою виставкою, яку оформили працівники бібліотеки-філії №1.