30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

Для мене книга – світло дня,
Для мене книга – зорі ночі...
Моя сім’я, моя рідня,
мій розум, серце, мої очі...

Без книги я не проживу,
Вже як без вирію лелека...
Я і крізь вічність оживу
В отім святім – бібліотека.

30 вересня у нашій країні відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Свято було започатковане в Україні - 14-го травня 1998-го року «…враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства та підтримуючи ініціативу бібліотечної громадськості» -Указом Президента України №471/98.

ЦІКАВІ ФАКТИ:

* На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека Академії наук України імені Володимира Івановича Вернадського, Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека.

*Загальна кількість бібліотечних працівників - становить близько 53-х тисяч фахівців.

*Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.

Незважаючи на бурхливий розвиток інформаційних технологій, людство, на щастя, і досі не може уявити життя без книги, яка допомагає перетворювати людину в особистість, виховуючи в ній прекрасні духовні якості.

Бібліотека – це своєрідна пам’ять людства, у якій зберігаються знання, накопичені протягом багатьох віків різними народами.

Шановні колеги!

Вітаємо Вас з професійним святом, прийміть щирі слова вдячності за вашу благородну місію.

Бажаємо Вам міцного здоров’я, добробуту, творчих успіхів та натхнення.

Низький уклін Вам за Вашу самовіддану працю.

Зі святом бібліотек!

Їм не вручали повісток…

22 вересня –

 День партизанської слави України

Вже давно відгриміли бої,

Час загоїв і болі, і рани.

Не забудем героїв своїх –

Непоборних в боях партизанів.

Уроком історії відзначили День партизанської слави в Уманській міській бібліотеці-філії №1.

Завідувач філії Семенюк Валентина Іванівна відмітила, що на державному рівні цей день відзначається 22 вересня. 

Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам’яті...» згідно з Указом Президента України "Про День партизанської  слави" від 30 жовтня 2001 року №1020/2001.

Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку Великої Вітчизняної війни: радянський уряд своєю директивою від 29 червня 1941 року закликав до всенародного руху Опору нацистам, до створення партизанських загонів та підпільної діяльності. У травні 1942 року були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб: масова робота серед населення, яку проводили підпільні партійні організації, співпраця з існуючими партизанськими загонами робили патріотичний рух в тилу ворога могутнім і героїчним.                                                     

Серед видатних партизанських діячів найвідомішими стали:    С.Ковпак, П.Вершигора, М.Наумов, С.Руднєв, Ю.Збанацький,П.Кумак,
О. Федоров та інші. 

Ковпак Сидір Артемович

Вершигора Петро Петрович

Наумов Михайло Іванович

Юрій (Григорій) Оліферович Збанацький

Партизани і підпільники пройшли крізь роки напруженої жорстокої боротьби за визволення рідної землі від ворожої навали. За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. окупантів, 407 гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків ворога.

6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Бібліотекарі Груба Яна Григорівна та Циктор Ольга Олександрівна організували  книжкову виставку  «Їм не вручали  повісток…» в Будинку вчителя. 

Знайомство із матеріалами виставки в бібліотеці-філії №1. 

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.

Партизанський рух став воістину всенародною боротьбою проти фашистських загарбників, справжнім другим фронтом. Героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні назавжди залишається в народній пам'яті.

«Він народився і жив для добра і любові»

120-річчя від дня народження

Олександра Петровича Довженка

(1894-1956)

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту. З сімнадцяти років він -  студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. 

Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У буремне лихоліття 1918-1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. 

Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон - спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство. У 1923 році Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. 

Згодом він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання». Точкою відліку свого кінематографічного життя він вважав стрічку «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара. Мрією О. Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» - історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», - казав митець.

Наступною роботою  О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики - «Земля». Цей фільм - гімн життю - було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове. Відносною творчою невдачею можна вважати стрічку «Іван», у якій відбилися творчі шукання автора по відтворенню нового змісту життя. 

На початку 1933 року режисер залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю. Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки - створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою - народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР. 

З початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні».

Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році - стрічку «Мічурін». На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна». 

Сповнений творчих планів, Олександр Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Уже після його смерті виходить вибране О.П. Довженка, та знімаються  «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О.П. Довженку посмертно присуджується Ленінська премія. 

Оглядаючи творчий доробок геніального майстра, великого романтика й поета, щоразу неодмінно навертаєшся до думки: де ж витоки того світу краси і гармонії, що таким чистим світлом, мудрим і невмирущим, постає зі сторінок його творів? Що ж саме могло запасти в душу і підкорити серця цивілізованого світу, коли роботи митця визнавалися неперевершеними? Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й підказку на них дає сам О. Довженко. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї Батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого - ось ті орієнтири, що виводять на правильну відповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості.

О. Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином.

  «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті». Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблять автора філософом, володарем дум, людиною середини ХХ століття, що уособлює собою радощі й болі свого часу і свого народу. 

О. Довженко - великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них - з самим життям. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», - так говорив про себе Олександр Петрович Довженко. Історія розсудила по-своєму: належить він тепер вічності, як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу.

              

     До 120-річчя від дня народження Олександра  Довженка в бібліотеці-філії №1 організована книжкова виставка «Він народився і жив для добра і любові», будемо раді бачити Вас в стінах нашої бібліотеки! Ми чекаємо на Вас!

«Україна-
єдина країна»

1 вересня – День знань

Офіційно це досить молоде свято: як державне воно святкується лише від 1984 р. Але коріння його сягає значно глибше. Вже зазначалося, що за православними канонами 1 вересня святкувався Новий рік. Це було невипадково: з одного боку,  уважалося, що саме 1 вересня Бог закінчив створювати світ, а з іншого - 1 вересня означало початок осені та закінчення основних польових робіт, що давало землеробам привід відпочити. 

Уперше в СРСР 1 вересня як єдиний для всієї держави день початку навчання в школі було запроваджено 3 вересня 1935 р. 

День знань або, як його ще часто називають, День першого дзвоника - важливе свято для всіх школярів і студентів. По всіх школах країни цього дня проходять святкові "лінійки", учителі й викладачі промовляють школярам та студентам наступні слова на черговий (а для когось — перший) навчальний рік, лунає перший символічний дзвоник до початку занять. Свято це й для вчителів, адже саме завдяки їм здобуваються знання, яким цей день присвячений.

До речі, початок навчального року припадає на 1 вересня лише в кількох державах — це в основному країни колишнього СРСР (Росія, Білорусь, Україна, Казахстан, Молдова, Туркменістан, Вірменія, Прибалтика), а також Чехія і деякі інші країни Європи. В Італії цей день приходиться на 1 жовтня. У ряді країн немає єдиного для всіх закладів дня початку навчального року. Так відбувається, наприклад, у Німеччині, Іспанії та Франції. У США літні канікули закінчуються у другій половині серпня. А японські школи i ВУЗи й зовсім відкривають свої двері в перший день квітня!

1 ВЕРЕСНЯ - День знань - особливе свято! Завжди яскравий, насичений емоційністю та хвилюючою атмосферою. Голосно звучить урочиста музика, звідусіль лунають теплі поздоровлення i кожне людське серце, хвилюючись відгукується на заклик першого дзвінка! У цей день від всієї душі хочеться побажати успіхів у навчальному процесі та щоб новий навчальний рік приносив тільки приємні враження!

Свято 1 вересня, завжди залишається в пам'яті кожної людини. Дехто асоціює його зі шкільними роками, комусь більше запам'ятались роки навчання у ВУЗі, а може молодий вчитель більше хвилювався, коли сам вперше йшов на свій власний урок. Втім 1 вересня це всенародне свято, адже тільки завдяки знанням людина досягла сучасного розвитку.

Отже,з нагоди дня знань вітаємо усіх з початком навчального року. Бажаємо міцного здоров'я та прагнення до нових знань, адже вони це сила!

Успішного усім нового навчального року !

Ми чекаємо на Вас!!!